Підбиваючи підсумки, зазначимо, що життєвий період парубоцтва й дівоцтва був важливим з огляду на необхідність підготовки до сімейного життя та засвоєння статусних ролей одружених чоловіків та жінок як найбільш повноправної групи в українській традиційній культурі.
У похід. М. Пимоненко
Спати лягають уже тоді, як добре насміються та нателесуються хлопці з дівчатами. Лягають звичайне на соломі, а солому приносять дівчата на досвітки по черзі і по більше всього кулі з житньої соломи. Як тілько прийде пора спать, то хлопці звичайно кажуть: «Пора вже, дівчата, спать». То дівчата, бува, шо й одмовляються, мовляв, ще «рано». Так де там тобі. Тоді дівчата зараз беруть кулі і розстелюють по долівці від самого стола і аж до порога. Розіславши гарненько, застелюють ряднами, а в голови кладуть свою одежу, бо подушок з дому не беруть. Приготовивши це все, вони потихеньку по куточках вечеряють, шоб і хлопці не бачили, а то скажуть, шо по багато їдять, готовляться лягати спати.... Лямпу звичайно приймають з її місця на піч, і як лягають уже, то дівчата або досвітчана мати тушить лямпу, а хлопці, котрий ще з вечора запитав собі дівку, як з нею увесь вечір жартував, чи за гребнем, як вона пряла, а чи де в другому місці: «Чи не можна там з тобою переночувати?» – а вона, як на те, возьми тай згодилася на запит того хлопця. Тоді парубок, побачивши, де вона лягла, і як саме вже лямпу потушать, то й собі бебевх якраз туди до неї під рядно. То вже вони там телесуються і шушукаються у парочці, присунувшись близенько одно до одного під тим рядном».[21]
Коли дівка «приходить на свій час», а ніхто її не сватає, іде до опириці за порадою. Опириця виходить вечором «на двір» і «дивиться по звіздах, як писано тій дівиці». Побувши якісь час на дворі, входить опісля до хати і каже: «Є близько (жених) доброї фамелії, збирається іти тебе сватати, але – ше якась (друга дівка) колотит». По сім дає дівиці зілля, води – радить умиватися і чекати. Трапляється однак, що опириця глянувши на звізди, побачить, що сужений інтересованої дівки вже перше вженився («присилували, хтось так зробив») і здоровий газдує собі з іншою. Тоді жадає дівка, шоб опириця жінку, з котрою живе її сужений «спрахтила». Опириця бере голку, виходить вечером на двір і звернувши її (голку) проти зірки (котра є тої жінки звінчаної з судженим), каже: «Не зірницю колю сею голою, але молодицю N. N. у серце». І коли потрапила у серце, то молодиця гине на поклик. Дівка, вернувшись від опириці, робить те, що радила вона, а повдовівший присилає до неї сватів і вони вінчаються».[22]
Притули – це гра така парубоча та дівоча. Він вилазить на неї і стулюють тоді вони животи з животами і дужче б шо робили та й те друге, бояться слави і бояться, шоб не «пробить», цебто, шоб та перегородка (пліва дівственна) не знищена… більш нічого і не роблять, а тіко граються, усе він здержується, шоб не пробить-таки, а тіко трошки так собі вмочить у неї і плоть як сходить з його, не впускать у неї…[23]
Притула