106 Ніколи в світі не лякались так
Ні Фаетон, що віжки Божі кинув,
Лишивши в небі полум’яний знак,
109 Ані Ікар злощасний, що загинув,
Наважившись добратися до зір,
Хоч батько і гукав: «Куди полинув?!» —
112 Як я, коли побачив скрізь мій зір
Лиш порожнечу і помітив з лиха,
Що обмежовує її лиш звір.
115 А він спускався вниз так стиха-стиха,
І рух, і напрям зміг я зрозуміть,
Бо чув, як сильно вітер знизу диха.
118 Тепер дізнавсь, що справа гримотить
Ген водоспад і сіє водним пилом;
Не встиг я трохи голову схилить,
121 Як, переляканий новим страшилом,
Побачив попереду блиск огнів.
І, тремтячи, зіщулився всім тілом.
124 І вздрів я те, чого раніш не зрів:
Як ми кружляєм крізь великі болі,
Що насувалися з усіх боків.
127 Мов сокіл, що летить уже поволі,
Утомлений, не бачачи пташок,
Під зойк сокільника: «Немає долі!» —
130 Із піднебесних поверта стежок,
Де він даремно сто разів крутився,
Й сіда, від всіх подалі, на лужок, —
133 Так Геріон до прірви дна спустився,
Під самий-самий бескид сторчовий,
І, ледь від наших він осіб звільнився,
136 Зник, як стріла зникає з тятиви.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
1 Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,
Залізних тонів муром кам’яним
Оточене; таке ж воно й з основи.
4 А посередині, у долі тім,
Глибока та широка є криниця, —
Про неї я пізніше розповім.
7 У тому поясі, який тісниться
Поміж криницею й підніжжям скель,
Аж десять більших виїмів гніздиться.
10 Як силами навколишніх земель
Круг міста риють більші й більші ями
На оборону мурів та осель, —
13 Вид у ровів і тут такий же самий,
Як і по наших замках та містах:
Висять мости для ходу над ровами.
16 Так і по схилах тут, і по ровах
Із гострих скель проходи утворились,
Що до криниці свій проклали шлях.
19 Ми й стали тут, як скинуті лишились
Зі спини Геріона, і пішов
Поет наліво звідти, де спинились.
22 Йдучи, я вправо зрів новий захов,
Нових мучителів, нові страждання,
Які наповнювали перший схов.
25 Там чулось голих грішників ридання;
Багато з них назустріч нам ішло,
А інші – швидше нашого ступання.
28 Так римляни роздвоїли жерло
Моста на час святого ювілею,
Щоб тісняви між піших не було,
31 Й прочани струминою однією
До замку й до Петра туди текли
І другою вертали течією.
34 І тут, і там – я з хмурої скали
Спостерігав, як не один рогатий
Шмагав нещадно ззаду тих, що йшли.
37 Ах, перший же удар мастив так п’яти
Нещасним, що не важились вони
Ні другого, ні третього чекати.
40 Із тіней хтось наблизивсь до стіни,
І