Чому лиш тут для ока став одкритим?»
124 І він: «Ця вирва – наче лійка рік.
Крута, як бачиш, кам’яниста, гола;
Йдучи по ній униз у лівий бік,
127 Всього іще не обійшли ми кола,
Й яких новин нам не пошле Плутон,
Від здивування ти не зморщуй чола».
130 І знов я: «Вчителю, де Флегетон,
Де Лета? Проминаєш це мовчанням,
А той тече, ти кажеш, з слізних лон?»
133 І він: «Обом я радий запитанням,
Та відповіддю на одне із них
Звучить тут струм червоним клекотанням.
136 Побачиш Лету, та не в ямах цих,
А там, куди приходять обмиватись,
Коли зника спокутуваний гріх. —
139 І ще сказав: – Пора нам відправлятись
Туди, де буде найзручніше нам,
Де ноги в нас не будуть обпікатись,
142 Бо гасить пара всякий вогник там».
ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА
1 По березі пішли ми кам’яному,
Й туман густий на річку всюди ліг,
І від огню вода ховалась в ньому.
4 Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг
Фламандці обвели високим валом,
Щоб поміж ними й морем став поріг,
7 А Падуя від Бренти з її шалом
Люд захища й трудів його плоди,
Як в К’ярентані стане жар чималим, —
10 Так само й тут, хоч камінь і твердий,
Поставив майстер мури неширокі,
Щоб захистити сушу від води.
13 Від лісу в даль ступали наші кроки,
Що вже крізь випари з усіх калюж
Його не бачили б і гостроокі, —
18 Коли зустрілось нам чимало душ,
І межи них почулись різні толки,
І стали всі вони у нас чимдуж
19 Вдивлятись, мов у кам’яні осколки
На стежці в промені молодика,
Мов дід-кравець шукає вушко в голки, —
22 Так оглядала нас юрма бридка;
Аж раптом хтось мене смикнув за полу
І вигукнув: «О, дивина яка!»
25 Коли торкнувся він мого подолу,
До нього враз я голову нагнув
І, розглядаючи фігуру кволу,
28 Не так пізнав, а серцем я збагнув
Лице, скоричнявіле від скорботи,
Й «Чи ви не сер Брунетто?» – я гукнув.
31 І він: «О сину мій, чи ти не проти,
Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить
Пройти з тобою рухові навпроти?»
34 І я відмовив: «Це й мені кортить.
А хочете, то сядемо із вами
На хвильку, як супутник мій звелить».
37 «О сину, – він сказав, – з цієї ями
На мить хто стане, стане той навік,
Щоб вік пектись безжальними вогнями.
40 Отож ідіть вперед, піду я вбік.
А радісні хвилини як пролинуть,
До тих вернусь, хто йти в огні привик».
43 Я не наважувався берег кинуть,
Але чолом схилявся до плеча,
Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.
46 І він почав: «Чи доля, чи случай
Веде сюди тебе, іще живого?
І хто це путь для тебе визнача?»
49 «Там, нагорі, в цвіту життя ясного, —
Я мовив, – я в долині заблукав,
Як ще