4) за ступенем деталізації – норми права є деталізованими правилами поведінки, а норми моралі не містять точних правил, мають більш абстрактний характер;
5) за способом забезпечення – норми права забезпечуються примусовою силою держави, а моральні норми – силою громадського впливу (осудом чи схваленням).
3.3. Поняття і класифікація норм права
Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечене її організаційною та примусовою діяльністю.
Норма права – особливий різновид соціальних норм. Їй притаманні такі ознаки:
1) державно-владна природа. Норма права приймається компетентними органами держави (посадовими особами), а її реалізація забезпечується державною підтримкою, в тому числі державним примусом;
2) загальнообов’язковість. Норма права має загальний і обов’язковий характер для всіх суб’єктів, які вступають у суспільні відносини, передбачені нею;
3) формальна визначеність. Норма права дістає зовнішнє мовне закріплення в статтях нормативно-правового акта, чітко встановлює вид та міру можливої, необхідної або забороненої поведінки;
4) норма права є первинним елементом системи права, яка складається з галузей та інститутів права;
5) норма права має власну структуру – гіпотезу, диспозицію, санкцію. Гіпотеза – частина правової норми, яка перелічує умови (обставини), за наявності чи відсутності яких починає діяти норма. Диспозиція – частина правової норми, у якій визначається варіант поведінки суб’єктів за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Санкція – частина правової норми, що вказує на несприятливі наслідки недотримання правил поведінки, встановлених диспозицією.
Норми права можна класифікувати за різними підставами. Так, залежно від функцій в правовому регулюванні розрізняють регулятивні (правоустановчі), які надають учасникам суспільних відносин права та покладають на них обов’язки, і охоронні норми права, які встановлюють міри юридичної відповідальності. Регулятивні норми поділяють на зобов’язувальні (вказують на необхідну поведінку), заборонні (закріплюють юридичні заборони) і уповноважувальні (містять суб’єктивні права). Заборонні і зобов’язувальні норми права за характером приписів є імперативними і не допускають ніяких відхилень. Уповноважувальні норми належать до категорії диспозитивних, які надають можливість суб’єктам обирати варіант поведінки за власним розсудом. Залежно від рівня правового регулювання виділяють матеріальні норми права (встановлюють права, обов’язки, заборони) та процесуальні (визначають порядок, процедуру реалізації і захисту прав або виконання обов’язків). Існують також спеціалізовані норми права, до