– утворюється і діє на чіткій правовій основі; його компетенція (цілі, завдання, функції, права, обов’язки, форми і методи діяльності) закріплюється в нормативно-правовому порядку – у конституції, законах, положеннях про відповідні державні органи;
– має встановлену для нього організаційну структуру і пов’язану з нею систему службової підпорядкованості і службової дисципліни;
– наділяється державою певними матеріальними засобами і коштами;
– має необхідний обсяг державно-владних повноважень, на основі яких посадові особи і колегіальні органи видають юридичні акти і забезпечують їх реалізацію (у тому числі застосовують у разі необхідності заходи примусового характеру).
Апарат держави, як правило, включає:
а) представницькі органи (парламент);
б) виконавчі органи (уряд, міністерства, відомства);
в) судові органи;
г) органи контролю і нагляду;
д) збройні сили, органи національної безпеки і охорони громадського порядку.
Особливе місце посідає глава держави (президент).
Ефективність роботи апарату держави залежить передусім від того, наскільки чітко розподілені функції і компетенція між органами законодавчої, виконавчої та судової влади.
Теорія поділу влади, деякі ідеї якої відомі ще за часів античності, найбільш систематизовано була викладена в ХVІІ – ХVІІІ століттях (в Англії – Д. Локк; у Франції – Ш. Л. Монтеск’є). Її мета – запобігти зловживанням владою з боку державних органів (посадових осіб), забезпечити політичну свободу. Так, на думку Ш. Л. Монтеск’є, зосередження всієї повноти влади в одній особі або в одному органі державної влади завжди буде призводити до свавілля. Зміст цієї теорії полягає в децентралізації державної влади та її поділі залежно від функціонального призначення на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна з трьох гілок влади має посісти своє місце в загальній системі державно організованої влади і вести державні справи в певних межах, належними шляхами і засобами. Важливо не тільки забезпечити чіткий розподіл компетенції між різними державними органами, а й створити механізм їх взаємодії, систему «стримувань і противаг».
Законодавчу владу здійснює представницький орган – парламент (в Україні – Верховна Рада). Як єдиний представник волі всього народу парламент має виключне право: приймати загальнообов’язкові нормативні акти – закони; встановлювати податки і затверджувати державний бюджет; ратифікувати міжнародні договори; призначати референдуми; здійснювати контроль за діяльністю уряду; застосовувати процедуру імпічменту та ін. У своїй діяльності парламент зобов’язаний керуватися принципами права і додержуватися прав людини; бути під контролем народу (система народного представництва і демократичних виборів), дотримуватися встановленої процедури прийняття законодавчих актів. Конституційність чинного законодавства забезпечується органом конституційного нагляду (конституційним