Настане день, закінчиться війна…. Петро Лущик. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Петро Лущик
Издательство: ""Издательство Фолио""
Серия: Історія України в романах
Жанр произведения: Историческая литература
Год издания: 2015
isbn: 978-966-03-7368-6
Скачать книгу
під час Великого посту після відправи Теодор Засмужний зібрався вже було залишити церкву, щоб разом з родиною поїхати додому, як священик попросив його залишитись. Оскільки це було не вперше, Теодор переказав Іванові не чекати його. Додому добереться якось сам. Він почекав, поки Лев Саламон переодягнеться.

      – Зайдемо до мене, – запропонував отець і, не чекаючи відповіді, покинув церкву.

      Теодорові нічого не залишилося, як крокувати поруч.

      У себе вдома на плебанії отець сказав жінці «щось перекусити», а сам, залишивши Теодора самого у великій кімнаті, зайшов у сусідню, звідки з’явився майже одразу ж, в одній лише сутані.

      – Сідай, Теодоре! – запропонував він крісло з високою спинкою.

      Сам сів на друге. Їх розділяв невеликий дубовий стіл, на якому лежала якась церковна книга, назви якої Теодор не прочитав.

      – Я, Теодоре, знаю тебе давно, – говорив Саламон. – І придивляюся до тебе також давно.

      – Навіщо? – запитав Засмужний.

      – Я хочу знати, хто ти? Чим ти дихаєш?

      – Я вас не розумію, отче, – признався Теодор.

      – Зараз поясню. Ти служив у війську, у драгунах, нагороджений цісарем. Зрештою, як і я. Скажи, як тобі служилося?

      – Нормально…

      – Почекай, – зупинив його отець. – Як тобі служилося як русинові? Це дуже тобі допомагало?

      Теодор знизав плечима, не так від незнання того, що відповісти, як від того, що він не був готовий саме до цієї розмови.

      – А чому?

      – Не знаю.

      – А задумувався над цим? А треба було.

      – Я вас не розумію, отче.

      Тим часом їмость Юліана з дочками принесли скоромну їжу. Отець Саламон жестом запросив Теодора пообідати з ним. За обідом розмова продовжилася.

      – Можливо, Теодоре, тобі не доводилося зустрічатися з ситуацією, коли тебе обмежували лише через те, що ти русин, коли замість тебе виділяли поляка чи румуна. Я вже не кажу про австрійця чи угорця.

      – Доводилось, – признався Засмужний.

      – От бачиш! І що робити?

      Теодор не знав, що робити.

      – Ми, русини, потрапили у жорна. З одного боку, австрійці, що тримають все в цісарстві, з іншого, поляки, які хочуть урвати побільше. А хто захистить нас?

      – Може, ми самі? – обережно запитав Теодор.

      – Ми не настільки сильні, щоб захиститися самим.

      – Але ж і Відень нам не допоможе.

      – І це вірно. І у чому наш порятунок?

      – Не знаю, отче.

      – А я скажу тобі. Є у світі сила, що може нас захистити. І ця сила – російський цар.

      Ця заява стала для Теодора несподіванкою.

      – Але, отче, ми різні. У нас же і мова різна. І віра.

      – Мова, кажеш?

      Отець Саламон відставив тарілку, поклав перед собою книгу, відкрив її на потрібній сторінці.

      – А ну почитай.

      Він передав книгу через стіл. Це був Служебник.

      – Що читати? – здивувався Теодор.

      – Ось.

      Теодор Засмужний ще раз подивився на священика і чітко без заминки