Настане день, закінчиться війна…. Петро Лущик

Василю, вип’ємо за наших дітей. Шкода, що Микита не дожив до цих часів.

      Після першої чарки господиня принесла закуску. Закусувати було незручно, і Данило налив ще по одній.

      Після другої чарки розмова стала невимушеною, зникли умовності, що існували до того.

      – Ох, Теодоре! – говорив Данило. – Через тебе я втрачаю ще одного свата.

      – Чому? – здивувався Василь. – Ти маєш на увазі війта?

      – Та шляк би його трафив з його війтовством! – сплюнув Панько. – Ілько мене вже замучив своїм: «То коли присилати від Семена сватів?» Для своєї дочки я зла не хочу. Лише добра. А те, що із Засмужним їй буде добре, я знаю. Я про те, що Марта вже є свахою. Навіть випити немає з ким. Остання надія на Дмитра. У вас вже точно немає сестри.