Теодор кивнув головою. Товариство Михайла Качковського було москвофільським, повсюдно пропагувало красиве життя в Росії і між ним та «Просвітою» завжди існували суперечності, які час від часу навіть переростали у сутички.
– Візьми її, – продовжував Лев Саламон. – Почитай, поміркуй. Не спіши з висновками. Але хоч як би ти вирішив, я наполегливо запрошую тебе прийти наступної неділі до школи.
– Навіщо?
– До нас прибуде адвокат доктор Михаїл Король з Жовкви.
– Він…
– Так, він, як і я, належить до руської народної партії. Я гадаю, тобі буде корисно його послухати. Прийдеш?
Теодор знизав плечима.
– От і добре, – прийняв цей жест за згоду священик. – І, якщо можеш, приведи з собою декількох серйозних хлопів.
– Спробую, – непевно сказав Теодор.
– Ти не думай, ми не виступаємо проти його цісарської величності. Зрештою, відповіді на усі запитання ти знайдеш у цій книзі.
Теодор Засмужний вийшов за ворота плебанії, зупинився. Вийняв з кишені люльку, посипав тютюну, неспішно запалив. Цю звичку він приніс з армії і не збирався від неї відмовлятися. Правда, на відміну від деяких інших односельців віддавав перевагу не сигаретам, а «файці».
Він крокував дорогою додому і роздумував над словами отця. Сьогоднішня розмова вибила його із звичної колії. До цього моменту Теодор не збирався нічого міняти у своєму звичному житті. Дім, робота на власному полі, кожної неділі у церкві – таке життя готувала йому доля, так жили його предки, так жили односельці. Звичайно, неспокійна душа Теодора шукала чогось незвичного, драгуни були саме тим, що відповідало його прагненням. І все ж розмова з отцем стала для Засмужного несподіванкою.
У селі не було таємницею, що саме через переконання він змушений був залишити цю парафію і податися в іншу. Яре українство Іоанна Гавришкевича не могло ужитися з москвофільством Лева Саламона. Коли ж у Кам’янці Лісній звільнилося місце, впливові друзі опального священика змогли його повернути сюди.
Теодор не переживав би так, якби не останні слова отця. Привести з собою інших. Засмужний ніколи не робив так, щоб свої проблеми вирішувати за чийсь рахунок. От і зараз вирішив не спішити виконувати прохання Саламона. Він, звичайно, прийде на зустріч з високим гостем, але прийде сам. А там подивиться. Не сподобається – більше його там не побачать, а сподобається – нічого у цьому поганого немає. Та й, зрештою, цісарський двір досить-таки лояльно ставиться і до москвофілів зокрема, і до Росії в цілому. Що неприємного можна чекати з цієї сторони?
Вдома на запитання чому він затримався, Теодор чесно розповів про свою розмову з отцем Саламоном і про запрошення того прибути наступної неділі до школи. При цьому поклав на стіл подарований священиком календар. Мати, як завжди, схвально похитала головою, мовляв, отця треба слухати, поганого він не скаже, а Іван не сказав нічого, лише узяв у руки принесену книгу і з цікавістю погортав сторінки.
– І що ти вирішив? – запитав він.
– Піду.
– А