– Слава Ісусу Христу! – привітався священик.
– Слава навіки! – не в такт відповіли присутні.
– Як ви накурили! – невдоволено похитав головою Саламон.
Мов за командою чоловіки замахали руками, наче це могло розігнати тютюновий дим.
Лев Саламон і прибулий сіли за вчительський стіл.
– Дорогі во Христі браття! – почав отець. – Я запросив вас прибути сьогодні у це приміщення і душа моя радіє, що ви послухали мене. Нашу парафію провідала знана на теренах повіту людина. Я довго не буду говорити. Натомість надаю слово адвокату доктору Михайлу Королю.
Прибулий підвівся, окинув поглядом присутніх і, набравши повні легені повітря, почав:
– Коли ваш духовний пастор запросив мене приїхати сюди і виступити перед вами, я спочатку сприйняв це як звичну поїздку і звичний виступ. Але я з подивом і здивуванням відзначаю, що помилився. Ви можете сказати, що цей мій звичний вступ і що так я починаю усі свої виступи. Як на духу кажу, що ні. Не хочу образити інші парафії й інші села, але тут я відчуваю якусь особливу благодать. Благодать, таку рідкісну супутницю нашого життя.
Місцевих селян було важко запідозрити у симпатії до котроїсь з багаточисленних партій. Каменюхи в основній своїй масі були аполітичними, що не заважало їм живо відгукуватися на усі політичні події, які час від часу сколихували Галичину. Незасмічені партійними програмами, вони були благодатним ґрунтом для свіжих ідей. Тому Михайло Король зустрів тут корисне середовище для своїх ідей.
Наприкінці виступу адвокат роздав присутнім книги і пообіцяв і надалі захищати їхні інтереси у суді (якщо, не дай Боже, до цього дійде) і в Галицькому сеймі, послом до якого ось уже десяток років був Михайло Король.
На цьому зустріч з адвокатом завершилася. Присутні розбилися на окремі групи. Хтось підійшов до прибулого зі своєю проблемою, хтось на ходу переглядав отриману книгу, а більшість поволі покидала кімнату. З останніми була і нерозлучна четвірка. Теодор Засмужний вже нап’яв на голову капелюх і вийняв з кишені люльку, щоб запалити на дворі, як його окликнув Лев Саламон.
– Теодоре! – сказав він. – Підійди сюди!
Здивований Засмужний заховав люльку назад у кишеню, зняв шапку і зіткнувся з Семком, що саме виходив. Вони деякий час стояли один проти одного, ніхто не хотів поступатися, аж Саламон владним голосом наказав Проціву відійти.
– Прошу, пане адвокат, познайомитися: новий член товариства Теодор Засмужний, – представив Лев Саламон.
Теодор хотів було заперечити, що він ще не вирішив, чи вступатиме до товариства москвофілів, але доктор Король живо потиснув йому руку.
– Радий, що наші ряди поповнюються такими людьми, – говорив він. – Отець розповідав про вас багато хорошого, Теодоре. Як, до речі, вас по-батькові?
– Ми не звиклі до цього, – пробурмотів Теодор.
Він був спантеличений таким поворотом розмови, коли без нього самого його таки зарахували до поки що незнайомого