– Й тоді ви наважились?
– Він уже був пропащим. Я втратив сина. Я не міг дозволити, щоб він забрав її з собою.
– Як ви знайшли його?
– Не на Платі. Я знайшов його біля «Ейки», сказав, що хочу придбати у нього пістолет. Зброя була при ньому, він показав пістолет і хотів зразу отримати гроші. Але я відповів, що при собі грошей не маю, мовляв, зустріньмося біля задньої брами контейнерного складу наступного вечора. Знаєте, а мені втішливо, що ви… що я…
– Скільки? – спитав Харрі.
– Перепрошую?
– Скільки ви мали намір заплатити?
– П’ятнадцять тисяч крон.
– І…
– Він прийшов. Виявилось, що набоїв у нього немає і, як він сам зізнався, взагалі не було.
– Але ви, певна річ, завбачили це, та ще й калібр стандартний, тож добути набої було неважко, адже так?
– Авжеж.
– Спочатку ви заплатили йому?
– Що?
– Нічого, пусте.
– Зрозумійте мене, це завдавало страждань не лише нам з Перніллою. Для Пера теж кожен день був пекельним. Мій син уже помер й лише чекав, аби хтось зупинив йому серце, котре ніяк не спиняло биття. Чекав…
– Спасителя.
– Так. Саме так. Спасителя.
– Але ж це не ваша справа, Голмене.
– Так. Це справа Господня. – Голмен, опустивши голову, щось пробурмотів.
– Як ви сказали?
Голмен підвів голову, але погляд його блукав у просторі, ні на чому не спиняючись.
– Але якщо Господь не робить своєї справи, її мусить зробити хтось замість нього.
На вулиці брунатні сутінки повили жовті ліхтарі. Коли випадав сніг, в Осло навіть уночі було ясно. Звуки були ніби загорнені у бавовну, а сніг поскрипував, мов феєрверк удалині.
– Чому ми не забрали його? – спитав Халворсен.
– Він не замірюється тікати, натомість має дещо розповісти дружині. За годину-дві пошлемо за ним машину.
– А він просто-таки артист.
– Невже?
– Але ж ридав, коли ти повідомив про синову смерть, хіба ні?
Харрі замислено захитав головою:
– Тобі ще чимало треба вчитися, Молодший.
Халворсен спересердя ко5пнув сніг.
– То просвіти мене, о наймудріший.
– Вбивство – це такий винятковий вчинок, що люди витісняють його зі свідомості, сприймаючи як напівзабуте жахіття. Я чимало разів бачив таке. Лише коли про це розповість інша особа, убивця, врешті, усвідомлює, що це існує не лише у його голові, а трапилось насправді.
– Еге ж. Утім, все одно холоднокровний добродій.
– Хіба ти не зауважив, що він геть розчавлений. Певно, Пернілла мала рацію, кажучи, що з них двох саме він любив сина більше.
– Любив? Убивця? – Голос у Халворсена мало не