– Чи ви добре обізнані у тому, що таке наркозалежність, Голмене? – спитав Харрі, не підводячи на чоловіка очей.
Біргер Голмен зморщив чоло.
– Моя дружина лише випила снодійне, але з цього не випливає, що я…
– Я маю на увазі не вашу дружину. Можливо, її ви зможете порятувати. Я про вашого сина.
– Ну, дещо знаю, певна річ. Він сидів на героїні, й у цьому було його горе. – Він хотів щось додати, але передумав. Не зводив очей зі світлини на столі. – Наше спільне горе.
– Безсумнівно. Але якби ви добре зналися на тому, що таке наркозалежність, ви б розуміли, що вона пригнічує решту.
Голос Біргера Голмена раптом обурено затремтів:
– Чи ви гадаєте, інспекторе, що я не свідомий цього? Гадаєте… що моїй дружині… він. – Його душили сльози. – Рідній матері…
– Я знаю, – відповів Харрі, – але наркотик важливіший за матір, важливіший за батька. За саме життя. – Харрі зітхнув. – І за смерть.
– Я геть виснажений, інспекторе. Скажіть, чого вам треба?
– За аналізом крові, ваш син помер не від дози. Тобто йому було дуже зле. А коли героїновий наркоман почувається зле, він так конче потребує «рятівної» дози, що спроможний погрожувати навіть рідній матері, аби лише добути наркотик. Саме наркотик, а не кулю у скроню, укол у передпліччя, у шию, у пах чи в будь-яке інше місце, де є чиста вена. Вашого сина знайшли зі шприцом та пакетиком героїну, Голмене. Він не міг застрелитися. Через те, що найважливішим для нього був наркотик. Над усе… навіть над…
– …смерть. – Біргер Голмен сидів, обхопивши голову руками, але голос у нього лунав виразно. – Отже, ви вважаєте, що мого сина вбили. Чому?
– Сподіваюся, ви нам поясните.
Біргер Голмен не відповів.
– Бо він погрожував їй? – спитав Харрі. – Бо треба убезпечити дружині спокій?
Голмен підняв голову.
– Ви про що?
– Упевнений, що ви тинялися неподалік Плати, чекаючи. А коли він явився й придбав дозу, пішли за ним слідом. На склад контейнерів. Адже він ночував саме там, коли не мав іншого прихистку.
– Я про це нічого не знаю. Це нечувано, я…
– Та знали ви, знали. Я показав охоронцеві світлину, й він упізнав чоловіка, про якого я спитав.
– Пера?
– Ні, вас. Ви приходили туди улітку. Питали, чи можна пошукати сина у порожніх контейнерах.
Голмен не зводив з Харрі очей, а той вів далі:
– Ви незле все спланували. Обценьки, щоб дістатися на склад, порожній контейнер – цілком придатне для наркомана місце, щоб звести рахунки з життям, та ще й ніхто не зауважить та не почує, як ви стрілятимете. Із пістолета, який, як підтвердить мати Пера, був при її синові.
Халворсен не зводив погляду з Біргера Голмена, тримався напоготові, але той навіть не намагався що-небудь робити. Він лише голосно дихав носом, дивився у порожнечу, почісуючи передпліччя.
– Ви нічого не доведете, – відповів Голмен, наче аж із жалем.
Харрі розвів