Короля коморники, пусті фаворити,
Посади і почесті тринькають відкрито.
В нас єзуїти судять, нині і керують,
Через вірних підданих своє пропонують.
Постійно обережні, хитрують з усього,
Вдають, що не причетні ні до чого злого.
Про польських єзуїтів можна так сказати,
Ракушанам чи папі лиш би присягати…
Як ті вовки голодні, затяті й суворі,
Чигають на овечки слабуваті й хворі.
Так, гидкий ракушанин за свої фортелі,
Він загибель вітчизні таким чином стелить.
Його злить наша вольність, права і свободи,
Хоче Польщу обкрутити, як інші народи.
В нього – платні шпигуни і махлярі вражі,
Яких рано чи пізно великий бог вкаже.
Вітчизно ти дорога! Вітчизно кохана,
Як королем-деспотом маєш буть вкарана,
Краще місяць турецький хай сюди наплине,
Ніж орел чорним кігтем знов ярмо накине.
Не ганьба, кого в бою знищать супостати,
Краще вмерти на місці, ніж довго страждати.
Олександр Митура
Освітній і культурний діяч першої половини XVII ст., видавець Києво-Печерської лаври. Родом з Львівщини, вчителював у Львові. Написав і видав першу друковану поетичну книжку в Києві – «Візерунок цнот превелебного… отця Єлисея Плетенецького» (1618).
Писав давньоукраїнською мовою.
(Поезії, що подаються, переклав М. Туз.)
Господь тілом на хресті нам здобув спасіння
І до раю спрямував наше животіння,
Задля нас він подолав пиху преворожу —
Уразила сатану в серце зброя Божа.
Задля нас і звитяга Костянтину слана,
А від нього почата віра православна.
Тим-то різних єресей валяться твердині,
А сини православних квітують донині.
Ясний місяць та зоря в клейноді одному
Разом вміщені; світять падолу земному.
Такий знак символічний дано за герб дому
Плетенецьких, а з ними ніколи нікому
Не зрівнятись у вірі, що Богові мила,
У святості істинній і слова, і діла,
їм за зброю був і є хрест непереможний,
Життя їхнє зразкове сяє сонцем гожим.
Хай же слава цих людей доти не заходить,
доки місяць високо в небі зорі водить.
Православні, день прийшов душу звеселяти —
Нам вшестя Христове скоро зустрічати.
Зволив Бог зійти униз зі свого престолу
Сатану прогнати геть з нашого падолу
Щоб творіння рук його лиха не терпіло,
Він принизив до людей святе своє тіло.
То ж вітати Господа стараймося, браття,
Якомога більше хай з'явиться завзяття.
За те Богу подяка і велика шана,
Що приніс в вшесті нам спасіння бажане.
Уродини нам твої радісно