Уже мені так марудно,
Сумно мені, милий, нудно
Без тебе, серденько.
– Сідлай, хлопче, свого коня
Да поїдьмо з полудня до твоєї голубки.
Там я її привітаю,
З кониченька не зсідаю:
– Чолом, мила панно!
– Чолом, чолом, моє серце,
Дай же ручку, облюбенче.
Із радості прошу в гості
До покою, поговоримо з тобою
Для ліпшої знайомості.
Ой гуляли, розмовляли, за здоров'я випивали,
За всіх кревних своїх.
– Многая літа, паноньку, многая літа, голубонько,
Зі мною заразом.
– Бувай же здорова, Аннусенько чорноброва,
Я од'їжджаю, поклін оддаю
В далеку дорогу.
Оставайся здорова!
– Чом так скоро від'їжджаєш, мов на лови,
Без мене молодої?
Знати погордився, що зі мною не насидівся,
Чи мене не любиш?
Дай же Боже, нам тоє, аби жили вкупі двоє,
У любій щирості і в Божій всесилості.
Добре чужую жінку любити,
Що вміє тайну любовну сокрити,
Серце свобідне, для тебе догідне
Без переміни,
Думи спокійні, кохать свобідні
Без одміни.
Мужик напився, спить і не чує,
Що його жінка зі мною жартує.
Каже наливать, повну випивать
В добрій приязні,
Оком моргає, плічком стискає
Без боязні.
На що так красна й хороша родилась,
До зваби легко отож нахилилась.
Годі любити, бо стануть бити,
Коли піймають,
Мужик побачить, києм позначить
І полає.
А коли прийде мужик до хати,
Треба, напевне, вже утікати,
Дубина шумить, за мною гримить,
Мушу пропасти,
Коли б у руки мужу на муки
Мені не впасти!
Ах, біда мені з чужою жоною,
Бо мужик уже гонить за мною.
Ой дубиною сукуватою
По плечах мірить,
Я присягаюсь, в ноги схиляюсь,
Він же не вірить.
Що ж мені бідному тут учиняти,
Вже чужу жінку годі кохати?
Ліпше відстати, власну шукати —
Думати стану.
На чужім гумні без пожитку мні,
Тож перестану.
Вік мій, життя ціле плачу,
Молодії літа трачу,
Я живу в сльозах нежданих
Од навітів безнастанних.
Думка поїдає,
Надії збавляє,
Невидимий пломінь
Серце розпаляє,
Думать понуждає.
Ах, нещасне життя моє,
Чи ж нині утіха де є?
По тобі, серце, страждаю,
Згубу великую маю,
Де ж її шукати?
Лучче перестати.
А хоч розшукати —
Радості не мати,
Більше б її і не знати.
Всі дні мої повні плачу,
Я сам своє горе бачу,
Гине вік, час пропливає,
А волосся висрібляє.
Годину прогониш,
В