Рис. 5. Київська земля у ХІІ–ХІІІ ст. (за П. П. Толочком)
Щільні зв’язки південно-західних районів розселення літописних дреговичів із Києвом на першому етапі історії давньоруської держави, а також постійне бажання київських князів до володіння (або хоча б власного домінантного впливу) цією територією на другому етапі, вагомо свідчать про те, що державне освоєння цих земель відбувалося не з Полоцька, а з Києва через Туров. Не поширювалася сюди на ранньому етапі й чернігівська данина. Претензії чернігівських князів на ці околичні володіння Київської землі й отримання їх в умовне (тимчасове) тримання свідчили не про належність міст Клечеськ і Случевськ чернігівським князям із ранніх часів, а про поступове феодальне захоплення їх у Києва. Із послабленням політичного положення «матері міст руських», столиця не могла втримувати всі ті землі, на котрі раніше поширювалися її суд і данина, а вірогідно, й зберігалося домінівне юридичне право володіння.
Поширюючи власні володіння на заході, київські князі вже наприкінці X – на початку XI ст. вийшли на лінію Західного Бугу і включили до складу власного домену Берестейську волость. Приналежність її до Київської землі неодноразово було засвідчено на сторінках літописів. Але ще раз варто підкреслити, що туровські, та й волинські землі нерідко виявлялися в міцній залежності від Києва (Лисенко, 1974; 1991). Говорячи про прикордонну ситуацію на Дніпровському Лівобережжі, розглянемо не лише північні, але й північно-східні ділянки. Тут теж проводилися значні за обсягом дослідження (Археологія… 1986, с. 295–303; Шинаков, 1990, с. 146–149; Поляков, Шинаков, 1997). А про південно-східний район мова вже йшла вище під час розгляду власне південноруських рубежів (Рис. 6).
Загальноприйнятою є думка, що підпорядкуванню території східних сіверян