«Тільки це аж ніяк не означає, що вони не можуть бути причетними.»
Щойно приїхавши до міста, Скляр-старший навідався до Антона Гусейнова. Літній чоловік з відразою згадував свою першу зустріч із людиною, яку призначили головним слідчим у справі. З підозрілою готовністю той висловив співчуття й пообіцяв, що зробить усе можливе, аби вбивцю Єгора якнайшвидше покарали.
– Сумніваюся, що ви здатні бодай поганенького наркомана впіймати, хіба би вам його привели й представили, – похмуро відповів Адріян Скляр. На сорочці Гусейнова він помітив кілька дрібних плям від жирного обіду й подумки скривився.
Антон Гусейнов урвався на півслові. Він чимало разів чув про нестерпний характер батька Єгора, та аж ніяк не чекав, що ось так одразу заслужить від нього зневагу.
«Яблуко від яблуньки недалеко впало», – переконався Гусейнов.
– Мені потрібна вся інформація по справі.
– Взагалі-то ми не маємо права надавати жодної інформації про розслідування, проте, – запнувся Гусейнов, коли Адріян Скляр кинув на нього різкий погляд, – для вас, звісно, зробимо виняток. Ви, певно, знаєте, що саме я головую над справою, – з погордою випнув свого величного живота Гусейнов. Він досі не міг натішитися, що таке резонансне розслідування дісталося саме йому.
Перш ніж відповісти, Адріян Скляр критично роздивився неохайного слідчого зі скуйовдженим жирним волоссям. Від скрупульозного погляду Гусейнов раптом відчув себе незатишно.
– У цій справі головую я, шановний, – сухо поставив до відома Адріян Скляр. – Будь-які новини, навіть, на ваш погляд, цілковито незначущі, повинні надаватися мені без зволікання. Вам зрозуміло?
За пів години Скляр-старший мав усю необхідну інформацію, зобов’язавши Гусейнова звітувати йому за будь-яких обставин. Так завершилася перша зустріч цих двох чоловіків.
– Де ви були, коли стріляли у мого сина? – поцікавився Адріян Скляр,
– Що? – вкляк Гусейнов.
Це була друга його зустріч із колишнім слідчим (не враховуючи кількох телефонних розмов), і Гусейнов уже не мав певності, що радіє нагоді розслідувати саме цю резонансну справу – попри те, що доклав для цього чималих зусиль.
Адріян Скляр повторив запитання.
– Не збагну, навіщо вам це?
– Відповідайте на запитання.
Адріян Скляр зручно вмостився на стільці для свідків, навпроти Гусейнова. Ні на мить він не відвів погляду від колеги сина. Маленькі очі уважно вивчали співрозмовника – жодного натяку на посмішку чи доброзичливість з боку колишнього слідчого.
– Я… Я перебував у відрядженні, та не у Львові. Справою наркоторговця займався інший слідчий – Гочмановський. Ви знайомилися з ним, коли ми спілкувалися минулого разу.
– Що ви робили у момент, коли стріляли у мого сина?
– Не розумію, до чого всі ці запитання, – засовався на своєму стільці Гусейнов. Ще годину тому він спокійно планував потенційні стосунки з жінкою, яка вже