– Маю.
Нова мовчанка й очевидне хвилювання з боку Тані знову привернули увагу оперативника.
– Я питала у Єгора, звідки він знає його. Єгор сказав, що цей чоловік свого часу відсидів за вбивство. І до в’язниці його відправили саме завдяки старанням Єгора.
Рівне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 13:30
Адріян Скляр ненадовго відволікся, дослухаючись до мирного дихання дружини. Вночі їй так і не вдалося стулити очі й лише вранці жінка нарешті заснула, скориставшись порадою чоловіка: прийняла снодійне. Він вдоволено похитав головою. Нині йому потрібен спокій.
Батько Єгора Скляра поправив окуляри й укотре перечитав список. Його чоло давно вкрилося численними зморшками, шкіра на обличчі виглядала тьмяною і зіжмаканою. У молодості цього чоловіка називали красенем, проте всі погоджувалися з тим, що його краса аж ніяк не звичайна. Вона завжди була холодною, немов усередині цієї людини жив не поліцейський, який покликаний захищати добро та справедливість, а кат, що прагне помсти.
Своє ім’я він отримав од матері. Ревна віруюча (хоча старанно приховувала це від радянської влади), вона назвала його на честь ранньохристиянського мученика Святого Адріяна Нікомедійського. Можна сказати, ім’я – єдине, що у нього лишилося на пам’ять від цієї жінки.
У дитинстві Адріян Скляр рано залишився сиротою: батько загинув унаслідок нещасного випадку на будівництві, а мати не пережила злиднів повоєнних років – здоров’я її було добряче підірване. Опікою хлопчика зайнявся двоюрідний дядько – людина, яку він уперше в житті побачив на похороні матері. Той був військовим ще замолоду й увесь час тинявся Союзом. Адріян Скляр був змушений приєднатися до цього практично незнайомого йому чоловіка, й відтепер так само змінював проживання кожні два-три роки, а інколи й щороку. Теплих почуттів між цими двома так ніколи й не виникло.
Адріян Скляр був кволим, хворобливим хлопчиком, неймовірно замкнутим у собі. За все дитинство він так і не здобув справжніх друзів, а за доросле життя і поготів. Чимало людей здивувалися, дізнавшись, що цей мовчазний і похмурий чоловік одружився. І не на абикому, а на жінці із шанованої родини. Ба більше, Марія Скляр (у дівоцтві – Цісар) виявилася неймовірною красунею. З роками її врода нікуди не зникла, навпаки – розквітла. З принцеси вона перетворилася на королеву.
Ще підлітком Адріян Скляр закінчив військове училище, а відтак подався у військові. Через п’ятнадцять років він став правоохоронцем, а ще через кілька – відомим слідчим. Не дивно: у своєму житті він не знав нічого окрім важкої праці над собою та дисципліни. Просування кар’єрними сходами відбулося блискавично.
Усе життя він займався спортом, тож і досі перебував у хорошій формі. Цю людину поважали, але разом з тим серед його оточення не було жодного, хто би ставився до нього бодай з симпатією. Він завжди казав усе, що думає, ніколи нічого й нікого не боявся. Його вважали різким і часто несправедливим. Усіх навколо цей чоловік зневажав. Суворий, завжди підозріливий погляд з-під лоба