Остання крапля. Галина Цикіна. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Галина Цикіна
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Современные детективы
Год издания: 2020
isbn: 978-617-12-8540-8
Скачать книгу
не зовсім.

      – Тоді я не врубаюся…

      – Насправді я заскочу ненадовго, а потім знову на роботу. На нашій вулиці сталося вбивство. Поліція вже там. Ти мала їх чути.

      – Що?! – скрикнула Олеся. – Тобто ти заскочиш і знову поїдеш на роботу? Ти взагалі нормальний? Я тут стирчу цілими днями сама без друзів, без нормальних магазинів і тусовок, і все через те, що ти привіз мене в цю глушину…

      Мирослав очікував такої реакції від дружини, тому заздалегідь відставив слухавку від вуха. Поглянув на час розмови: коли минула хвилина, знову приклав телефон до вушної раковини.

      – Тобі робота важливіша за дружину! – почув він у телефоні.

      «Це вже майже кінець тиради», – подумав хлопець.

      – Олесю, не злись. Хочеш, я тобі щось смачненьке куплю?

      – Не треба мені твого смачненького. Я й так уже жирною стаю. І взагалі, тортики й тістечка – мої єдині друзі тут.

      – Кицю, так подружися з кимось. Ми ж тут із червня живемо, невже за пів року ти не знайшла нікого, з ким могла б обговорювати проблеми?

      – Ні, не знайшла.

      – А як же Софія Доля? Я вважав, ви кентухи.

      – Соня? – видихнула Олеся. – Вона ніби нічого, але буває якоюсь трохи стрьомною.

      – Ну добре, удома поговоримо, я вже майже на місці злочину.

      – Якого злочину?

      – Я ж тобі казав, на Садовій убили бабцю.

      – Не казав.

      – Казав, відразу після фрази «я скоро заскочу додому».

      – А-а-а-а, я після того вже нічого не чула.

      «Я і не сумнівався».

      – А кого вбили?

      – Свекруху твоєї Соні.

      – Бабу Тоню?

      – Ага. Ну все, бувай. Удома поговоримо.

      Олеся на мить замислилась, але врешті махнула рукою і продовжила гортати новинну стрічку.

* * *

      Мирослав припаркував свій «опель» неподалік від патрульного автомобіля «Пріус» з увімкненими проблисковими маячками. Закутав навколо шиї шарф і вийшов з авто. Коли опинився на вулиці, зрозумів, що шарф не порятує при такій хурделиці. Хлопець потер пальці, які першими відчули егоїстичність і злість погоди цього вечора, підняв комір пальта і зайшов у двір.

      Мимохідь оглянув територію. Працівники поліції активно снували туди-сюди: хтось фотографував тіло і збирав докази, хтось опитував свідків, а хтось просто стояв, удаючи, що працює.

      – Добрий вечір. Прокурор Богданівської прокуратури Мирослав Шевченко, – представився він одному з колег.

      – О, вечір добрий, якщо він добрий, – відповів той. – Я – слідчий, Михайло Лірник.

      – Що тут за біда?

      – Коротше, жінка не впоралася з керуванням і в’їхала на «таврюсі» в паркан сусіда. Той на неї розкричався, що вона рознесла йому ворота. І все б нічого, якби біля ґанку вони не зайшли труп бабці, яку відразу ж упізнали, – слідчий заглянув у свій записник, – Доля Антоніна Йосипівна, 67 років. Мешкала на цій вулиці, за п’ять хат звідси. Ножове поранення.

      – Цікаво, – протягнув Мирослав.

      – Та я б сказав