Остання крапля. Галина Цикіна

самого ранку ти! – не стрималася Вероніка.

      – Справді я!

      – Я дуже поспішаю, чого ти хочеш?

      – Он чого я хочу! – чоловік тицьнув пальцем на свій двір.

      – Ти хочеш піти додому й дати мені спокій?

      – Я хочу, щоб у мене нарешті знову з’явилися ворота.

      – Що, просто зараз?! – жінка повільно відходила в бік Тетяниного будинку.

      – Коли? – Андрій попрямував за нею.

      – Не сьогодні. Мені треба допомогти Тані й…

      – Мене це повинно хвилювати?

      – Ти нестерпний! Гаразд, повернуся з поминок і перекину тобі гроші через «Приват24». І за матеріали, і за ремонт. Може, тоді ти відчепишся від мене.

      – От як перекинеш, тоді й побачимо…

      У Таниній оселі Вероніка щосили намагалася не заглибитись у вир смутку й печалі. Тетяні було дуже тяжко, але поруч із нею, окрім Вероніки, із самого ранку була Лідія Степанівна. Старенька весь час підтримувала Таню, щось тихо їй говорила. Вероніка навіть подумала, що бабці краще вдається втішати подругу, аніж їй самій.

      Попрощатися з Антоніною Долею прийшло небагато людей. Окрім Лідії Степанівни, було ще кілька її подруг. Перед тим як тіло мали виносити з дому, з’явилися Антон із Софією.

      Вероніка внутрішньо напружилася, очікуючи нового конфлікту брата й сестри, але Антон не удостоїв нікого навіть поглядом. Вони із дружиною кілька хвилин постояли біля тіла, опісля Антон швидко вийшов геть. Софія затрималася. Вона несміливо підійшла до Тані.

      – Прийми мої співчуття, – тихо промовила вона.