Остання крапля. Галина Цикіна. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Галина Цикіна
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Современные детективы
Год издания: 2020
isbn: 978-617-12-8540-8
Скачать книгу
рівень.

      – Ти ж знаєш, синку, можеш не стараться, я все одно нічьо не поняла з того, що ти сказав. Окрім того, звісно, що ти скоро станеш спортсменом. За це я завжди обома руками й ногами. Наш батько в молодості он знаєш як м’ячика гатив. А дід твій…

      Станіслав заплющив очі.

      «Ну що скажеш людям із кам’яного віку?»

      – Батько вже повернувся з магазу? – натомість запитав він.

      – Так, батько в гаражі, машину ставить. – Мати зупинилася на виході з кімнати. – Якби ти хоч на мінуточку відволікся від комп’ютера, то бачив би щось і в цьому світі, а не тільки в паралельному.

      – Віртуальному, ма…

      – Яка різниця, – кинула жінка і вийшла з кімнати.

      Станіслав видихнув так, наче щойно безрезультатно намагався щось утовкмачити малій дитині, а потім нарешті підвівся з крісла. Юнак потягнувся, покрутив головою – суглоби задоволено хруснули, радіючи, що нарешті мають шанс рухатися.

      Коли хлопець зайшов до вітальні, його молодша сестра вже сиділа за столом і активно водила пальцями по екрані смартфона. Дівчина ніяк не відреагувала на появу брата. Станіслав умостився поруч, а Іра навіть голови не підняла. Тоді хлопець висмикнув телефон з її рук.

      – Віддай! – розсерджено заволала дівчина.

      – І не віддам. Із ким ти переписуєшся, з якимсь бойфрендом? – Стас підняв руку подалі від чіпких пальців сестри. – Чи постиш якісь дівчачі бантики в інста?

      – Тебе це колише? Віддай!

      – І не віддам…

      – Чесно, подивишся на тебе – і не скажеш, що тобі шістнадцять.

      – А ти взагалі проти мене малолітка.

      – Діти, чьо ви репетуєте? – до кімнати зайшов батько. Його щоки й ніс ще були червоними після морозу. Чоловік весь час хукав на руки, аби зігрітися.

      – Станіславе, віддай сестрі телефон, – скомандував він. За мить така дорогоцінна річ уже повернулася до Іриних рук.

      – Тату, що там за шум був надворі? Щось типу аварії? – запитала дівчина.

      – Не знаю. Я доки зачинив магазин, доки перевірив склад, мені було не до шуму. – Чоловік ще раз похукав на руки і вмостився до столу.

      – О, Денисе, ти вернувся. – Господиня занесла миску з паруючою картоплею і мимохідь поцілувала благовірного. Іра і Стас одночасно скривилися.

      – Ага. – Денис уже двадцять років був одружений із Надією, але в її присутності досі ніяковів.

      – Харашо, якраз до вечері. Зараз ще принесу канапки й салат, – жінка швидко вийшла до кухні.

      – Я не зрозумів, – кинув чоловік через стіл дітям, які знову почали якусь метушню, – чого ви розсілися?

      – Ну тож їсти чекаємо, – трохи зверхньо мовив Стас.

      – Я вас зараз почекаю. Бігом на кухню і допоможіть матері, а я поки порозставляю тарілки.

      Хлопець і дівчина неохоче виповзали з-за столу.

      – Хутчіше, а то ніяких більше мультиків! – пригрозив Денис.

      Брат і сестра перезирнулися, а потім пирснули зо сміху.

      – Ну, така собі мотивація, – кинула Іра, покидаючи вітальню.

      Денис спантеличено почесав потилицю. Він же на власні