– Альошо! Чи треба тебе називати Олексієм?
– Якщо вже повністю, то – Акакієм…
Учитель на батьківських зборах:
– Як мовиться, не при дітях будь сказано… Хоч їм це теж дуже цікаво…
– Іване, чому ти не зробив уроки?
– Та батько з матір’ю учора ввечері сварилися…
– Матір твою бачила, а хто твій батько?
– Оце вони й виясняли…
– Листи від мого сина змушують мене щоразу лізти в енциклопедичний словник.
– Вам пощастило. Бо листи від мого сина змушують мене щоразу лізти в гаманець.
Хлопчик заходить у вагон метро і починає жебрати:
– Люди добрі, допоможіть, хто чим може, бо у нас всі бідні: і мама, і тато, і водій, і садівник, і служниця…
– Чому Друга світова війна почалася у 1939-му році, а Велика Вітчизняна майже на два роки пізніше?
– Німці проходили українську митницю.
Господиня наймає няньку для малого:
– А чому вам відмовили на попередньому місці?
– Я одного разу забула викупати дитину…
Дитячий голос із сусідньої кімнати:
– Ми беремо її, мамо!
– 300 г цукерок мені вистачить на все життя!
– Ти збираєшся прожити всього тиждень?
Наука придумує нові й нові засоби, щоб діти не засовували пальці в розетку, тому гинуть найобдарованіші.
Дитинство закінчується тоді, коли починає хотітися, щоб бажання виконував не Дід Мороз, а Снігурочка.
Мати інколи вчить дитину неможливому:
– Закрий рота і їж суп!
Швидкість звука інколи буває занадто низькою: часто те, що ви кажете своїм дітям у підлітковому віці, доходить до них тільки тоді, коли їм виповниться 40.
Малий Петрик не хоче спати. Батько сідає біля ліжка:
– Я розповім тобі казочку, щоб ти заснув.
– Добре тату.
Батько починає розповідати. Минає година, друга… Нарешті настає тиша. Із сусідньої кімнати чується голос матері:
– Спить?
На порозі з'являється у нижній сорочці Петрик:
– Так, мамусю, тато вже заснув.
– Татусю, допоможи мені задачу розв'язати.
– А ти вже над нею думав?
– Думав.
– Ну, і що придумав?
– Що краще – спитати у тебе або у шкільного мого товариша Вітька списати.
Дитина – це ангел, чиї крила зменшуються в міру того, як довшають її ноги.
Маленький хлопчик вперше пішов до школи.
– Ну і чому ж тебе, синочку, навчили?
– Нічому, – зітхнув першокласник. – Сказали завтра прийти.
– Мамо, мамо! Я бачив уві сні ведмежатко. Правда, гарне?
– Але ж це ти, синку, бачив, а не я.
– Ні. Ти там була. Я тебе покликав і показав.
– Синку, лелека приніс тобі сестричку. Хочеш її побачити?
– Сестричку? Само собою, але спершу