Як завжди, Чемберлен не підвів голови:
– Спасибі. Прошу вас на хвилину затриматися.
Він зробив паузу, щоб затягнутися, а тоді продовжив писати. Віхтики диму висіли над сивою головою. Леґат переступив поріг. За чотири місяці вони з прем’єр-міністром ніколи до пуття не розмовляли. У кількох випадках підготовлені ним і передані увечері записи поверталися наступного ранку з вираженням вдячності червоним чорнилом на берегах: «Першокласний аналіз», «Зрозуміло опрацьовано й гарно викладено; дякую, Н. Ч.». Ця вчительського типу похвала зворушувала Г’ю більше, ніж звичайна добродушність політиків. Але ніколи керівник не називав його на ім’я чи на прізвище, як у випадку з Саєрсом, ні, тим більше, на хресне ім’я – такої честі удостоєний був винятково лише Клеверлі.
Минали хвилини. Леґат вийняв свій годинник і подивився на циферблат. Нарешті ПМ дописав. Він поклав ручку на підставку, примостив сигару на край попільниці, зібрав аркуші докупи, підрівняв їх і віддав Г’ю:
– Прошу це передрукувати.
– Добре. – Г’ю підійшов і взяв аркуші. Приблизно десять сторінок.
– Здається, ви з Оксфорда?
– Так, прем’єр-міністре.
– Я помітив, що у вас є розуміння стилю. Будь ласка, прочитайте рукопис. Якщо треба відредагувати якісь речення, то прошу це зробити. У мене зараз дуже заклопотана голова. Можливо, потрібні стилістичні правки.
Чемберлен відсунувся в кріслі, узяв сигару, підвівся. Схоже, від різкого руху у нього закрутилася голова. Він сперся рукою на стіл, потім попрямував до дверей.
На сходовому майданчику чекала місіс Чемберлен; вона до обіду вбралася у вельветову сукню. Дружина була років на десять молодша за прем’єр-міністра: добра, дещо прохолодна, повногруда, гладка; вона нагадувала Г’ю його тещу – кажуть, замолоду ця англо-ірландка з глибинки була красунею. Леґат зачекав. Дружина сказала щось неголосно прем’єрові, і той, на подив Г’ю, узяв її за руку й поцілував у губи.
– Енні, я зараз не можу затримуватися. Поговоримо пізніше.
Коли Леґат проходив повз неї, йому здалося, що вона плаче.
Г’ю спускався сходами за Чемберленом і звернув увагу на його вузькі похилі плечі, сиве волосся, котре трохи кучерявилося на коротко підстриженій потилиці, напрочуд міцну руку, що легко торкалася поруччя, тримаючи сигару між другим і третім пальцем. Він був вікторіанською людиною. Серед портретів на стіні сходової клітки його портрет мав висіти не нагорі, а десь посередині. Коли вони дійшли до коридору приватного кабінету, прем’єр-міністр сказав:
– Будь ласка, принесіть мені промову якнайшвидше.
Минаючи кабінет Леґата, він поплескав себе по кишенях, знайшов сірникову коробку. Біля входу до зали засідань кабінету Чемберлен зупинився, розпалив сигару, відчинив двері й зник усередині.
Леґат сів за свій стіл. Почерк у прем’єр-міністра виявився несподівано красивий, навіть химерний. Він свідчив, що під панциром відлюдника