– Ставросе, ви точно не бажаєте сьогодні переночувати в замку? – Михайло звернувся до бороданя в зеленому жупані.
– Красно дякую, князю, за вашу гостинність, але я хочу скоріше дістатися Києва і вже сьогодні полишу Черкаси. – Грецький купець низько схилив голову в поклоні.
– Ваша справа. Бог у поміч, – глухо мовив староста й повернув голову вбік. Обличчя князя почало буряковіти. – Бісові лайдаки! Де охоронці міської брами? Дудлять горілку!? Дати їм по двадцять канчуків та збільшити охорону брами вдвічі. – Віддавши розпорядження, староста підняв коня на диби, круто розвернувся і поскакав у напрямку замку. Більшість пахолків вирушила за князем, частина спішилася і стала біля воріт.
Ставрос із помічником повільно поїхав до торгової площі, але далеко він не від’їхав: його коня зупинив Рудий.
– Шановний добродію, це ви принесли лиху звістку про смерть Дмитра Вишневецького?
– Ну я! – невдоволено буркнув купець. – Я вже розповідав, що бачив, так що не заважайте моєму шляху.
– Ми з Байдою пліч-о-пліч били ворогів. Розкажи нам про смерть князя! – вигукнув Кошич, стискаючи руків’я шаблі.
– Може, ви помилились і сплутали нашого гетьмана з іншим? – запитав Турбай.
Вершників почали оточувати черкасці, уважно слухаючи розмову. Грек ковзнув очима по завзятих обличчях козаків і почав оповідати:
– Кілька місяців тому я був у Стамбулі, у мене купував товар знайомий яничар і розповів мені, що князь Димитрій завдав великої образи султанові Сулейману. Князь відмовився від особистої пропозиції Сулеймана прийняти мусульманську віру, не захотів він також одружитися з султановою донькою. Султан був у великому гніві, він наказав зачепити князя залізним гаком за ребра й залишити так висіти, щоб Димитрій помирав довго та в муках.
– От турецька наволоч! – крикнув Семен.
– Ми поквитаємося з ними, – Марко затряс кулаками.
– Що було далі? Де Байда похований? – швидко спитав Кішка.
Ставрос похитав головою.
– Димитрій висів на гаку три дні й весь час співав пісень, глузував та лаяв турків і султана. Зрештою розгнівані османи забили Димитрія стрілами, а його тіло кинули в Мармурове море. Я хотів викупити княже тіло й поховати його за християнським звичаєм, але яничари мене обманули: взяли гроші, а замість тіла Вишневецького привели мені сліпого кобзаря Мелетія, колишнього невільника з України. Я взяв із