– Гов! А ось і Кішка йде! Ми вже думали, що з тобою біда стряслася, і хотіли рушати на пошуки! – весело вигукнув Семен.
– Самійле, чого ти такий брудний, мов чорт у пеклі? Чи ти в трясовину провалився? – запитав Марко.
– У трясовину мене навмисно завів той падлючий циган, за яким я погнався, – відповів Кошич. – Дивом урятувався від смерті, а потім заблукав у лісі, мене вивела на шлях одна дівчина, що живе на болоті.
– Хо-хо-хо! Друже, тобі точно слід оженитися, якщо ти навіть у глухому болоті дівчат знаходиш, – розсміявся Турбай. – У нас також пригода була.
– А яка саме пригода? – поцікавився Самійло.
– Біля Ірдині на нас якісь харцизи влаштували засідку, – почав розповідь Рудий. – Але коли ми проходили повз, то зрозуміли, що розбійників хтось добряче налякав. Ми почули рев невідомого звіра, кілька пострілів та гучні крики. Пішли на ті крики і знайшли п’ять земляних лежанок, у яких ще недавно були люди.
– Ще ми там побачили покинуту зброю: дві рушниці, великий ніж та пістоль, – додав Турбай.
– Навколо була зім’ята трава й поламане гілля, на якому висіли клоччя від одежі, – Марко продовжив далі оповідати. – Щось так налякало харцизів, що вони, залишивши зброю, чкурнули навпростець, не розбираючи дороги.
– Покинуту зброю ми забрали собі. – Семен поклав руку на довгу рушницю біля своїх ніг.
– Це просто чудово, бо я втопив у болоті свого пістоля та ножа, – сказав Кішка.
– То візьмеш собі зброю харцизів, хай послужить доброму ділу, а не грабунку, – всміхнувся Рудий.
– Певно, той циган, що стежив за нами, був із цієї розбійницької ватаги, – припустив Кошич. – А налякав розбійників Сава, скалічений бусурманськими катами чоловік, батько дівчини, що допомогла мені вийти з болота.
– Кішко, розкажи нам про свої пригоди, так кортить їх послухати, – попрохав Семен.
– Усе розкажу, тільки спочатку пообідаймо!
– Слушна думка, – погодився Марко.
Друзі пішли до подвір’я, де зупинилися козаки. Там Самійло перевдягнувся в усе чисте і за столом розповів, що з ним сталося на Ірдинському болоті.
– Це вельми сумна історія, – промовив Марко під кінець розповіді Кішки. – Я тепер розумію, чого Сава ховається в болоті. Якщо він справді такий страшний на вигляд, то не дивно, що його всі мають за чорта чи за якусь іншу нечисту силу, а Міла не може покинути свого батька.
– А я зрозумів, де беруться всі ці історії про чортів та відьом, – проказав Семен, жуючи чорний хліб. – А що, Кішко, ця Міла справді вбила вовка одним ударом ножа?
– Так, навіть оком не змигнувши. Вона здолала велетенського вовка, наче той був сліпим цуценям.
– Ти ба! Я б із такою жінкою в одному ліжку спати побоявся. – Турбай проковтнув хліб і заїв його прокопченою рибою.
– А мені вона сподобалась, я зроду не зустрічав такої сміливої та сильної дівчини, – мовив Самійло.
– Міла тобі подобається більше за Олену? – спитав Рудий, підморгнувши.
Кошич