– Він уже знав! – Голос Топрі таки зірвався на писк.
– Які конкретні частини Усної історії наказано вам переглянути? – спитала Сіона.
– Нууу… про династію Атрідів.
– А зараз ви думаєте, що знаєте, чому мене зараховують до бунтівників.
– Усна історія достеменно розповідає, як він трактує всіх з династії Атрідів! – промовив Кобат.
– Кидає нам короткий шнурок, а тоді притягує? – спитала Сіона. Її голос був оманливо спокійним.
– Саме так він зробив із вашим батьком, – сказав Кобат.
– А зараз дозволяє мені гратися в бунт?
– Я лише посланець, – промовив Кобат. – Якщо ви мене вб’єте, хто передасть ваше послання?
– Або ж послання Хробака, – зауважила Сіона.
Кобат промовчав.
– Думаю, ви не розумієте Усної історії, – сказала Сіона. – Також думаю, що ви не надто добре знаєте Хробака й не розумієте його послання.
Обличчя Кобата спалахнуло від злості.
– Що стримує вас від того, аби уподібнитися решті Атрідів, ставши милою слухняною частиною… – Кобат замовк, зненацька усвідомивши, що` вирвалося в нього в пориві гніву.
– Черговим новобранцем внутрішнього кола Хробака? – закінчила Сіона. – Як Дункан Айдаго?
Вона обернулася і глянула на Нейлу. Дві помічниці, Анук і Тав, насторожилися, але Нейла зберігала спокій.
Сіона знову кивнула Нейлі.
Виконуючи свої обов’язки, Анук і Тав зайняли позицію біля дверей, заблокувавши вихід. Нейла підійшла й стала поруч із Топрі.
– Що… що відбувається? – спитав Топрі.
– Ми хочемо знати все важливе, чим може поділитися з нами експосол, – відповіла Сіона. – Нам потрібне все послання.
Топрі затремтів. На чолі Кобата виступив піт. Чоловік ще раз глянув на Топрі, тоді перевів увагу на Сіону. У цей один погляд наче розсунулася завіса, і Сіоні вдалося зазирнути всередину, розгледівши зв’язок між ними.
Усміхнулася. Це лише підтверджувало те, що вона й так знала.
Кобат завмер.
– Можете починати, – сказала Сіона.
– Я… що ви робите…
– Хробак передав вам приватне послання для ваших панів. Я слухаю.
– Він… він хоче розширити свій повіз.
– Значить, сподівається ще більше розростися. Що ще?
– Ми повинні вислати йому великий запас рідуліанського кристалічного паперу.
– З якою метою?
– Він ніколи не пояснює своїх вимог.
– Це тхне речами, які він забороняє іншим, – сказала вона.
– Собі він нічого не забороняє! – гірко відповів Кобат.
– Ви робили для нього заборонені іграшки?
– Я не знаю.
«Бреше», – подумала Сіона, але вирішила не уточнювати. Достатньо знати, що знайшлася ще одна щілина в обладунку Хробака.
– Хто вас замінить? – спитала Сіона.
– Посилають небогу Малкі, – відповів Кобат. – Ви можете пам’ятати, що він…
– Ми пам’ятаємо Малкі, – перебила вона. – Чому небога Малкі стає новим Послом?
– Я не знаю.