Знову читання думок!
– Коли ви її випробуєте, Владико? – Це питання постійно крутилося у свідомості, але зараз, промовивши його, Монео відчув страх перед ним.
– Скоро.
– Даруйте, Владико, але ви знаєте, як я боюся за благо єдиної дитини.
– Інші пережили випробування, Монео. Ти теж.
Монео ковтнув слину, згадавши, як йому відкрили Золотий Шлях.
– Мене готувала мати. Сіона не має матері.
– У неї є Рибомовки. У неї є ти.
– Трапляються нещасні випадки, Владико.
В очах Монео з’явилися сльози.
Лето відвів від нього погляд, подумавши: «Він розривається між вірністю мені та любов’ю до Сіони. Яка зворушлива ця турбота про потомство. Хіба ж він не бачить, що все людство – моє єдине дитя?»
Знову повернувшись до Монео, Лето сказав:
– Ти маєш рацію, нещасні випадки трапляються навіть у моєму світі. Хіба ж це нічого тебе не вчить?
– Владико, цього єдиного разу ви не могли б…
– Монео! Ти ж не просиш мене, щоб я передав владу слабкому адміністратору.
Монео відступив на крок.
– Ні, Владико. Звичайно, ні.
– Тож довірся силі Сіони.
Монео розправив плечі.
– Зроблю те, що повинен.
– Сіону слід пробудити, аби вона виконувала обов’язки Атрідки.
– Так, звичайно, Владико.
– Хіба ж це не наша повинність, Монео?
– Не заперечую, Владико. Коли ви представите її новому Дункану?
– Спершу випробування.
Монео глянув униз, на холодну долівку крипти.
«Він так часто вдивляється в долівку, – подумав Лето. – Що він там може побачити? Тисячолітні сліди мого повозу? Ах, ні – це погляд у глибини, у королівство скарбів і таємниць, куди він сподівається невдовзі увійти».
Монео знову глянув угору, на обличчя Лето.
– Маю надію, що їй сподобається товариство Дункана, Владико.
– Будь певен. Тлейлаксу передали його мені в неспотвореному вигляді.
– Це тішить, Владико.
– Ти, без сумніву, зауважив, що його генотип напрочуд приваблює жінок?
– Таким було і моє спостереження, Владико.
– Є щось у м’якій пильності його очей, у мужніх рисах, каракулевому волоссі, перед чим рішуче не може встояти жінка.
– Як cкажете, Владико.
– Ти знаєш, що зараз він із Рибомовками?
– Мене поінформовано, Владико.
Лето всміхнувся. Звичайно, Монео поінформовано.
– Невдовзі вони приведуть його до мене для першого побачення з Богом-Імператором.
– Я особисто обстежив кімнату для побачення, Владико. Усе готово.
– Інколи я думаю, що ти хочеш мене ослабити, Монео. Зостав мені бодай щось.
Монео спробував приховати напад страху. Схилився і відступив назад.
– Так, Владико, але ж є певні речі, які я мушу робити.
Відвернувся і поспіхом пішов геть. Лише підіймаючись угору ліфтом, Монео усвідомив, що вийшов до того, як його відпустили.
«Він