– Бачу, ви й самі про це подумали, – сказала замаскована жінка.
– Ви ментатка? – спитав Айдаго.
– О ні! – втрутилася Люлі. – Владика Лето не дозволяє тренувати ментатів.
Айдаго глянув на Люлі, а тоді знову зосередив увагу на замаскованій жінці. Жодних ментатів. Тлейлаксанська історія не згадувала про цей цікавий факт. Чому б Лето заборонив ментатів? Без сумнівів, людський мозок, у якого тренуваннями вироблено здібність до найскладніших обчислень, дотепер має своє застосування. Тлейлаксу запевняли його, що Велика Конвенція досі в силі, а механічні комп’ютери все ще під анафемою. Напевно ці жінки мусять знати, що й самі Атріди використовували ментатів.
– Як ви вважаєте? – спитала замаскована жінка. – Чи брудні тлейлаксу маніпулювали вашою психікою?
– Я не… я так не думаю.
– Але не впевнені?
– Ні.
– Не бійтеся, командире Айдаго, – сказала вона. – Ми знаємо способи, як упевнитися і як упоратися з такими проблемами, якщо вони виникнуть. Брудні тлейлаксу лише раз спробували це зробити й дорого заплатили за свою помилку.
– Це тішить. Владика Лето прислав мені якусь звістку?
Заговорила Люлі:
– Він наказав запевнити, що досі вас любить, як любили вас усі Атріди.
Вочевидь, захоплювалася власними словами.
Айдаго дещо розслабився. Як давній орудар Атрідів, чудово вишколений ними, він із цієї зустрічі легко визначив дві речі. У цих двох вироблено сильний рефлекс фанатичного послуху. Якщо поглинальна маска мала приховати зовнішність тієї жінки, то мусить бути багато осіб дуже подібної статури. Це свідчило, що Лето оточують небезпеки, які досі вимагають старих і витончених шпигунських служб і вигадливого арсеналу зброї.
Люлі глянула на свою компаньйонку:
– Що скажеш, Подруго?
– Його можна забрати до Цитаделі, – відповіла замаскована жінка. – Це недобре місце. Тут побували тлейлаксу.
– Мене б утішили тепла купіль і зміна вбрання, – озвався Айдаго.
Люлі далі дивилася на свою Подругу.
– Ти певна?
– Не можна ставити під сумнів мудрість Владики, – сказала замаскована жінка.
Айдаго не сподобалася нотка фанатизму в голосі цієї Подруги, але він покладався на Атрідівську справедливість. Вони могли здаватися цинічними та жорстокими з чужаками й ворогами, але з власними людьми завжди поводилися чесно й незрадливо.
«А я теж один із їхніх людей, – подумав Айдаго. – Але що сталося з тим мною, якого я заступаю?» Був глибоко переконаним, що жодна з двох жінок не відповість на це питання.
«Проте Лето зробить це».
– Ходімо? – спитав він. – Я прагну змити з себе сморід брудних тлейлаксу.
Люлі всміхнулася йому.
– Ідемо. Я сама вас скупаю.
Вороги роблять тебе сильнішим.
Союзники