Інформа слухняно підійшла до батька, і Великий Процесор поцілував її в чоло.
– Доню, будь обережною та розсудливою, це все ж таки не Заекрання. Слухайся в усьому Чипсета та Сергія. Щасливо вам усім відпочити, вікно закриваю. До зустрічі!
Великий Процесор зник, екран монітора знову став нормальним, наче нічого незвичайного щойно в кімнаті і не відбувалося.
– Інформо! Може, чаю або кави? Хлопці, ви як? – запропонував Сергійко.
Принцеса подивилася на Чипсета, а той вирішив одразу взяти ситуацію під свій контроль:
– Сергію, я вважаю за найкраще одразу поселитися в готелі. Як дістатися в це саме «Діряве небо»? До речі, що за дивна назва?
– Не знаю, – знизав плечима Сергійко, – певно, за для реклами. Ось ти звернув увагу? Й інші теж… От і спрацювала назва!
За півгодини у прохолодному холі готелю «Діряве небо» задзвеніли мелодійні дзвіночки, зачеплені вхідними дверима. У хол увійшли четверо зовсім молодих людей: гарна, струнка дівчина і троє хлопців.
– Куди? – ліниво загородив дорогу лисий плечистий охоронець-вибивайло.
– Ми хочемо тут поселитися, – суворо сказав той, що був з «метеликом».
Вибивайло зробив крок убік, і вся компанія рушила до стійки адміністраторки. На склі, що відокремлювало неприступну адміністраторку від залу й відвідувачів, які на кілька хвилин опинялися в повній її владі, чорною фарбою було написано: «Reception».
– Ваші паспорти? – суворо сказала адміністраторка.
– Які па… – хотіла перепитати принцеса, але Сергійко, смикнувши за руку, не дав їй досказати.
– У багажі паспорти… Ага…
У цей час у хол заглянув таксист:
– Агов, багаж забирати будете? Скільки чекати можна? У мене ж час – то гроші.
Одразу десь збоку вистрибнув один, невисокий на зріст, у фірмовій бордовій курточці і кашкеті з жовтим написом на темному тлі «DIRYAVE NEBO».
– Один момент… Прошу не хвилюватися… – зачастив невисокий. – Зараз доставимо якнайкраще…
Невисокий спритно, немовби шкідливий кіт, що втікав від віника господарки, шаснув у щілину, яка утворилася між таксистом та дверима, і зник на вулиці. Сергійко підійшов до Чипсета і прошепотів йому на вухо:
– А паспорти у вас є?
– Я не знаю, що це таке, але зараз будуть, – спокійно відповів Чипсет.
– Тобто як це? – здивовано звів брови Сергійко.
– Дроник займається.
Сергійко озирнувся. Дроника справді ніде не було видно.
– А де… – хотів він запитати, але Чипсет твердо взяв його за руку, і Сергійко замовк. Дзвякнули дзвіночки – невисокий тяг перші дві валізи.