– І їх було багато? – Маддалена була безперечно найромантичнішою з групи.
– Надзвичайно багато!
Неподалік – інша версія.
– Ну і що ти робив учора?
Гак. Грудні м’язи великі й широкі, гладкі й рівні, як і решта шкіри. «Куртка авіатора» з нашивкою «USA», позичена в якогось американця, дещо вищого за молодого героя «Кращого стрільця» і безперечно менш кмітливого. Власне, вона так і не повернулася до господаря. Гак. Вічна пов’язка на оці. Довге волосся кучерями, світлішими на кінчиках, яке надало б йому ангельського вигляду, якби не його інфернальна слава.
– Ну ж бо, кажи, що ти робив учора ввечері?
– Нічого. Ми з Ґлорією пішли поїсти до «Баффетто», а потім, оскільки її родаків удома не було, то пішли до неї, позлучалися. Все як завжди, нічого особливого.
Даріо тут-таки запропонував план вечора, що відволік би увагу від учорашнього. Але Гак не відступав.
Непорушний, він сидів верхи на своєму старому «900 Bol d’Or», нещодавно модифікованому, ще швидшому, з бензобаком жовтого кольору, і через це унікальному. Цей мотоцикл наганяв ляку на всіх не так через потужність двигуна, як через міць кулаків того, хто зазвичай був за кермом.
– А чому ви нам не потелефонували?
– Та ми так вийшли, не плануючи, раптово.
– Як дивно, ти майже ніколи нічого не робиш, не плануючи, раптово.
Його тон не віщував нічого доброго. Інші це помітили. Полло та Луконе припинили грати у футбол зім’ятою бляшанкою. Тією самою, яку нещодавно Луконе боднув головою. Вони підійшли, усміхаючись, Малюк глибше затягнувся цигаркою і вишкірився, як він це зазвичай робив, а дим виходив у нього через широкі щілини між зубами зі слабким хрипом, як у дракона. Як у занадто гладкого дракона, щоб якийсь лицар дав собі клопіт убивати його.
– А знаєте, хлопці, у Ґлорії та Даріо вчора були шість місяців, і він вирішив відсвяткувати це сам.
– Неправда.
– Як же ні? Тебе бачили, як ти гамав піцу. А це правда, що ти хочеш відкрити власний бізнес?
– Еге ж, кажуть, ти хочеш стати квіткарем.
«Вау!» Усі почали плескати та стукати його по спині, у той час як Гак обхопив ліктем його шию і затиснутим кулаком сильно тер йому голову.
– Романтичненький він…
– Ой! Облиште мене…
І всі на нього насіли, регочучи, як навіжені, майже душачи його своїми анаболізованими мускулами. Потім Кролик, показуючи два великі передні зуби, які й подарували йому це мультяшне прізвисько, заволав типове для себе:
– Хапаймо Ґлорію!
– Маддо, допоможи!
Блакитні «All Star», із маленькою червоною зірочкою, що вінчала гумову заокруглину над кісточкою, спустилися з «Веспи» й легко торкнулися землі. Ґлорія пробігла лише два кроки, як її заграбастав Сицилієць. Її біляве волосся, тепер вільніше після втрати гребінчика, дивно контрастувало з підбитим оком Сицилійця, з його кепсько зашитою бровою, з цим приплюснутим м’яким носом, що залишився