– Тридцять три!
Інші швидко піднялися й одночасно опустилися. Хтось усміхнувся – здавалося, тепер у них були свіжі сили, ніби їх надихнула поразка Полло.
– Тридцять чотири!
Полло підвівся й почав походжати дашком.
– Хай усе йде в дупу, я був занадто стомлений.
Підійшов до Малюка й забрав у нього цигарку. Малюк не сказав нічого, окрім:
– Тридцять п’ять!
Полло глибоко затягнувся.
– Це просто Карлона вчора мене заїздила.
– Тридцять шість!
Усі опустилися, окрім Луконе, який уже понад рік був хлопцем цієї Карлони. Малюк одразу ж вирішив підіграти Полло:
– Он воно що, ну і як усе було?
– Ну, ти ж знаєш, яка вона, там такі буфери! Учора вона заявилася до мене додому, то як я міг утриматися?
– Тридцять вісім!
Усі опустилися, посміхаючись. Луконе відтиснувся й піднявся на руках швидше за інших. У його передпліччях тепер грала ще й лють.
– Ну то що сталося? Розказуй.
Малюк запалив собі ще одну «Мальборо». Посміхаючись, краєчком ока кинув на Луконе.
– Тридцять дев’ять!
Полло підняв руку з цигаркою до неба і почав рухатися вихилясами, ніби оповідаючи свою еротичну історію місяцеві.
– Ну, вона постукала мені у двері, а я – в шортах і з пивом у руці. Іду відчиняти. Я такого й не чекав. Вона струшує отим білявим волоссям. – Полло покрутив головою, імітуючи її. – Її запах шириться кімнатою, вона на мене провокуюче дивиться.
Малюк, захопившись історією, трохи збуджений, раптом згадав про свою роль арбітра. «Сорок!» Він неуважно озирнувся до інших, потім одразу ж повернувся до Полло та закінчення історії.
– Тоді вона відкриває свою кофтину, вивалює звідти оті величезні цицяри й каже мені: «Візьми мене, я твоя». – Полло раптом посерйознішав. – Але ти ж, Малюче, знаєш, який я хороший друг?
– Авжеж. Сорок один! І що далі?
– І тоді я їй кажу: «А про Луконе ти геть не думаєш?» А вона така: «Ні, не думаю, мене зовсім не гребе той вилупок, я хочу тебе, твого тіла». – Полло помовчав. – Ну, щодо цього, Малюче, ти її добре розумієш, еге ж?
– Звичайно. Сорок два!
– Тоді я відкидаю бляшанку, притискаю її до дверей і вліплюю поцілунок у губи, а потім кладу руку між…
– Це я тобі зараз вліплю!
Луконе зі спринтерською швидкістю зірвався зі свого місця. Полло запустив у нього запаленою цигаркою, але це не мало успіху, і він побіг до краю дашка.
Луконе летів на нього з розлюченим обличчям, видихаючи носом, як бик.
– Я тебе розірву!
Полло незграбно зістрибнув униз. Торкнувшись землі, одразу підвівся й кинувся навтьоки.
Луконе залишився на дашку, посилаючи прокльони. Полло почав дражнити його знизу:
– Та що ти можеш зробити… Отже, Малюче, я тобі розповім кінець. Я взяв Карлону за вуха… – Полло підняв руки, мов тримав уявну Карлону за вуха. – І бац! – Зімітував стегнами жахливий випад уперед. – Я її трахнув!
При цих