Жінка за кермом машини. На світлофорі дивиться просто перед собою. Чоловіки у сусідніх машинах сподіваються на цей останній погляд, усмішку, яка могла б урятувати невдалий вечір. Нічого не вдієш. Вона не налаштована на контакт.
Можливо, вона їх мала вже забагато і повертається задоволена додому після ночі кохання. Хоча ні, навряд: якщо її не супроводжують додому, то не така вже вона й кохана.
Зелене світло.
Усі рушають. Хтось розлучився цієї ночі, кохання минуло. Одне з двох плаче, але справжня проблема – що робить інше?
Хлопець та дівчина щойно зустрілися і вже пристрасно кохаються. Вони одне одного вибрали, познайомились, вивчили. Потім, подолавши страх та поклавшись на зовнішній вигляд, віддались бажанню. Взаємна довіра щодо минулого, якого інший не знає. Вони кинулись у вир, дозволивши собі ніч пригод, гойдаючись серед свіжих простирадл, забувшись у пристрасті. Все це замкнене у бульбашці спокою.
«Швидка» проїхала десь далеко. Хтось переборщив з розвагами або припинив розважатися.
З під’їзду 1130 по Кассії вийшла групка гостей. Обговорювали події. Один із хлопців, здавалося, волів говорити більше за інших. Безперечно, він мав рацію, якщо судити з його роздутої губи, – але він трохи захопився, тому події у його викладі дещо змінилися, роздулись, як та губа.
Поставивши чимало дурнуватих запитань, поліція поїхала з дому Роберти. Єдина, хто щось знав, така собі Франческа, побачивши, що свято перетворюється на хаос, швидко втекла, забравши свою спустошену сумочку та імена винуватців.
У загальному безладі Паломбі та Даніела втекли разом з іншими гостями. Бабі, мокра як хлющ, випустила з поля зору свою сестру. Натомість Роберта знайшла пару шортів, які їй були до міри, та олімпійку старшого брата, в яку могла та загорнутися двічі.
– Тобі варто було б частіше так вдягатися на свята, ти чарівна.
– Кіко, ти ще маєш натхнення жартувати?
Двоє вийшли з під’їзду.
– Я загубила свою сестру й занапастила сукню від Валентино. – Вона показала на елегантний целофановий пакет, ім’я на якому відрізнялося від того, що на сукні, але було так само знамените. – І мало цього: якщо я, повернувшись додому, потраплю на очі матері з мокрим волоссям, мені добряче перепаде.
Рукави олімпійки закривали її маленькі долоні. Бабі їх закотила, натягнувши аж до ліктів. Але вже за крок вони вперто повернулися на своє місце.
– Ось,