– От же, бля, то загаси оті, що з твого боку.
– Ні, ти вже весь торт зруйнував, воно мене більше не гребе.
– Курва, замахав мене вже… Ось, хапай свій гівняний торт!
Вигукнувши це, Сицилієць пожертвував тими вершками, що ще залишалися йому в руці, й пожбурив їх у куртку Гака.
– Срака-мотика!
Гак також заграбастав жменю вершків з торта, намагаючись поцілити в друга. Але, хоча одне його око було вже заплющене, не зміг добре прицілитися, до того ж Сицилієць швидко ухилився. Тож Гак влучив в обличчя чорношкірій помічниці по господарству, яка саме входила. Можливо, у такому вигляді вона б менше страждала від расової дискримінації, але безперечно не могла більше віднести до вітальні торт, по який прийшла. Зрештою, торта вже практично й не було. Ті двоє припинили цю напівхолодну війну й вибухнули сміхом. Помічниця потягнулася по рушник, щоб витертися.
Полло кинув останню сумку на ліжко.
«Чорт забирай, яка скнарюга, – подумав він, – ну що це за сумка? Ти йдеш на свято такого рівня і маєш при собі лише десять штук. Та ти просто бідачка!»
Він підійшов до шафки під грубим старовинним дзеркалом навпроти ліжка. На ній стояла срібна скринька. Відкрив її. Щасливо усміхнувся, здибавши приємний сюрприз. Узяв золоті ланцюжки та сережки. Присвиснув, уздрівши одне намисто, важче за інші та оздоблене камінням, – але краса його не врятувала, радше навпаки. Саме через це Полло запхав його до кишені куртки ще швидше, ніж інші. Відкрив першу-ліпшу шухлядку, поцупив звідти ножички, срібну скриньку з пігулками і маленький червоний пакетик, ще не розпечатаний. Вирішив відкрити його пізніше. В інших шухлядках знайшов спідню білизну. Уявив собі матір іменинниці, вдягнену в оце все. Яка вона? Худорлява жінка, висока, з гарними грудьми, ще молода? Або ж така, що з роками розпливлася і тепер намагається замінити втрачену фігуру красою та елегантністю цих комплектів? Усміхнувся. Одне було ясно: ця синьйора перед його очима, напівгола, в єдвабному бюстгальтері та трусах, не мала жодного золотого ланцюжка, бодай тому, що він украв їх геть усі. Залишив відкритою останню шухлядку, не переймаючись цим. Він уже збирався виходити, коли помітив сумку, що висіла на бильці стільця, завішена курткою. Узяв її. Це була гарна сумка, елегантна та важкенька, з оздобленим наплічним ремінцем та двома шкіряними торочками. Вона мала бути добре споряджена, якщо господиня подбала про те, щоб її сховати. Полло почав розв’язувати вузол з торочок, проклинаючи свою дурну звичку гризти нігті. Можна потерпати від браку любові, або від браку грошей. Але ж не від одного й іншого одночасно. Нарешті розв’язав вузол. У цю мить двері відчинилися. Полло сховав сумку за спину. Усміхнена дівчина з темним волоссям спокійно увійшла до кімнати. Побачивши його, зупинилась.
– Зачини двері.
Палліна підкорилася. Полло витягнув сумку з-поза спини й почав ритися в ній. Палліна була заскочена. Полло помітив, що вона пильно дивилась на нього.
– Ну, можна дізнатись, чого тобі треба?
– Мою сумку.
– То чого чекаєш? Бери її, ні?
Полло