– Вже краще, дякую. – Бабі відчепилася від ручки дверцят і сіла нормально. – Тепер я хочу дістатися додому.
Кіко перемкнув передачу й повернув праворуч, униз узвозом.
– Я негайно відвезу тебе.
Зупинився на хвильку перед знаком «стоп», потім рушив у напрямку мосту Мільвіо. Кіко ще раз глянув на Бабі: мокре волосся розкидане по плечах, блакитні очі все ще трішки налякані.
– Мені прикро через те, що сталося. Ти дуже злякалася?
– Добряче.
– Хочеш чогось випити?
– Ні, дякую.
– Я, однак, мушу зупинитися на хвильку.
– Як хочеш.
Кіко розвернув машину. Зупинив її перед фонтанчиком якраз навпроти церкви, плюснув собі водою в обличчя, змиваючи останні краплі слини Полло. Потім підставив ще мокре обличчя свіжому вітру ночі, розслабився. Коли розплющив очі, довелося подивитися у вічі реальності. Його машина, чи б то пак машина його батька…
– Срака-байрака! – прошепотів сам до себе і з удаваною байдужістю обійшов довкола неї, оцінюючи збитки та витягаючи друзки розбитих фар, що хиталися. Дверцята були всі зім’яті, боки подряпані. Подекуди злущилась металізована фарба. Спробував подумки прикинути збитки. Десь два мільйони. Якби він пішов на ту телепрограму, де учасники мають вгадати правильну ціну, то його не взяли б навіть глядачем у залу. Це було дуже далеко від рахунку, який би йому виставив будь-який реальний ремонтник, більш-менш чесний чи крадійкуватий.
Спробував удати, що не впав у відчай. Насправді впав, ще й як. Його батько був схиблений на машинах, особливо на цій, зважаючи на те, скільки він змушений був чекати, перш ніж її отримати. Майже стільки ж, скільки й сам Кіко чекав у той вечір у своїй кімнаті, перш ніж наважився попросити її в нього. Дуже силувано усміхнувся до Бабі.
– Ну, треба трішки її привести до ладу, тут дещо подряпалось.
Не встиг договорити. Темно-синій мотоцикл із вимкненими фарами, який досі їхав назирці за ним, із гуркотом зупинився за крок від нього. Кіко не встиг обернутися, як його відкинуло потужним ударом на капот. До кошторису додалося ще з пів мільйона лір. Степ насів на нього всією вагою, почав гамселити по обличчю.
Губи одразу ж скривавились.
– Допоможіть! Допоможіть!
– Так ти наступного разу навчишся тримати язика за зубами, черв’яку, падлюко, гівнюку!
І знову злива стусанів, знову удар об капот і ще більше збитків. Тепер батькові доведеться платити не тільки ремонтникові, а й стоматологові для сина.
Бабі вискочила з машини і розлючено почала частувати Степа кулаками та стусанами.
– Відпусти його, сволото! Припини!
Степ розвернувся й відштовхнув її. Бабі поточилася, перечепилася об бордюр і, втративши рівновагу, впала. Степ якусь мить дивився на неї. Кіко скористався цією паузою. Він підвівся з капота і, струшуючи головою, щоб оговтатись, спробував влізти у машину. Але Степ був спритніший за нього.
Сильно