– Так, вітаю. Я дізнався про наявність, вам пощастило «Історію третього рейху» ще не продали, так що у вас є можливість її придбати.
– Відмінно, – зраділа дівчина, – як я можу її забрати? І назвіть вартість, будь ласка.
– «Історія третього рейху» це рідкісне видання, рік випуску 1952.Вийшла книга обмеженим тиражем, вартість такої книги триста доларів, – невпевнено відповів хлопець.
– Хм, а чи не за дорого для книги? – на всякий випадок запитала Дарина. Вона пошкодувала, що не поцікавилася у свого друга Максима, який спеціалізується на періоді Великої Вітчизняної війни, скільки може коштувати таке видання.
– Ну, взагалі-то я можу віддати вам її зі знижкою, наприклад, за двісті вісімдесят доларів, – швидко погодився продавець.
Дарина, про себе, похвалила свою кмітливість і підтвердила про готовність придбати «Історію третього рейху» за двісті вісімдесят доларів. Їй необхідно було виглядати природно. Працюючи з аукціонними домами вона знала, що такого роду товар завжди оскаржується в ціні. Дарина ризикувала втратити продавця, торгуючись за знижку, але їй було потрібно перевірити рівень знань хлопця в аукціонній справі.
Дарина домовилася з Родіоном про зустріч в парку Тараса Шевченка, біля пам'ятника через годину. Після закінчення розмови з продавцем вона зателефонувала Валерії. На шляху до автомобіля Дарина детально розповіла про своє просування в розслідуванні. Про те, як шукала товар в Інтернеті, як знайшла оголошення з книгами з переліку Макарової. Розповіла, як зателефонувала і домовилася про зустріч. Лера не мала часу довго сварити недосвідчену напарницю, тільки попросила, щоб наступного разу Дарина спочатку ділилася планами з нею, а вже потім, під чітким наглядом і з дозволу керівництва починала діяти. Ще Лера м'яко натякнула, що функція Дарини проводити консультації в ході розслідування, хоча і похвалила її за відмінну роботу. Наостанок попросила не вступати самій в перемовини з продавцем, а дочекатися її.
Годину потому Дарина вже знаходилася біля пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченко. Через дощову погоду парк виглядав безлюдним, рідкісні перехожі бігли по мокрих плитках, прикриваючись парасольками. Дарина нервувала, тому що приїхала раніше ніж Лера. Її лякало, що продавець може прийти раніше слідчого. Через хвилин двадцять очікування, вона повернулася на своє ім'я. Лера, закутуючись в плащ, бурчала про те, що невже не можна було призначити зустріч де-небудь в сухому місці. Дарина розсміялася.
– Нічого смішного не бачу, – огризнулася слідчий.
– Хтось встав не з тієї ноги? – весело запитала Дарина.
– Ні, я просто не люблю таку погоду, – вже спокійніше відповіла Лера. – Ну, і де наш продавець?
– Чекаю. Сподіваюся, він не злякається, – з надією в голосі відповіла Дарина.
Родіон запізнювався.