– А що ви робите з майном самотніх людей, наприклад, таких, як Марія Петрівна або її сусідка? – поцікавилася Лера.
– Якщо до нас звертаються такі клієнти, то ми за життя проводимо опис майна. Власник підписується під переліком, ми укладаємо договір і складаємо заповіт. Далі проводиться робота згідно з укладеним договором. Ось Макарова хотіла, щоб всі предмети, що представляють собою цінність, продали за великі гроші. А потім ці гроші віддали до дитячих будинків. Все йшло добре до того часу, поки я не дізнався про смерть своєї клієнтки. Звичайно, за договором вступає в силу її заповіт, який дозволить довести справу до кінця, але тепер буде більше паперової тяганини. Діти з дитячих будинків ще не скоро отримають спадок, – Леонід Савович перевів подих і продовжив. – Що ж стосується Єремєї Василівни, то там трохи інша історія. Вона хоче дожити свій вік серед накопичених за життя речей. Таким чином, тільки після її смерті ми зможемо зайнятися її майном, хоча опис вже проведено і все завірено.
– А ви не знаєте, чому Макарова вирішила раптом зайнятися продажем свого майна? – поцікавилася Лера.
– За її словами вона відчувала свою швидку смерть, тому не хотіла, щоб нажите за все життя добро виявилося розкраденим.
– Все одно дивно, – не вгамовувалася Лера. – Навіщо тоді треба було спочатку звертатися до сторонніх людей, а не відразу передати все в дитячі будинки?
– Чому дивно? – здивувався повірений. – Антикваріат в дитячих будинках нікому не потрібен. Набагато цінніша грошова допомога. Але Макарова Марія Петрівна не знала про існування такої фірми, як наша. Тому намагалася організувати продаж свого майна самостійно. Там є предмети, які, на мій погляд, мають цінність. Вони дбайливіше будуть зберігатися у колекціонера, який знає вартість своєї покупки, ніж у якогось підлітка або барахольщика.
– До речі про предмети, – мовила Лера. – Ми з вами зв'язалися по одній справі, в якій фігурує розкішний перстень. Цей же перстень було надіслано в бюро оцінки антикваріату незадовго до того як… – тут Валерія перервалася і перемкнулася на Дарину. – Що ж експерт зі старожитностей, твоя черга закидати питаннями Леоніда Савовича.
Дарина посміхнулася. Вона залізла в сумку, щоб вийняти звідти золотий перстень з рубіном.
– Ось, – простягнула вона прикрасу повіреному. – Цей же перстень є серед надісланих вами предметів на оцінку, але він також фігурує в одній справі, розслідуванням якої ми займаємося. Скажіть ви пам'ятаєте цю прикрасу?
– О так, – дуже голосно відповів Гнишко. – Я його добре запам'ятав. Перстень вельми незвичайний. Судячи з розмірів каменю і кількості золота в оправі, може виявитися дуже коштовним. Тільки от не пригадую, щоб я його комусь віддавав. Він повинен знаходитися