– Дякую, – ледве чутно подякував Родіон, передаючи в'язку ключів слідчому.
Дівчата розплатилися за каву і вийшли з кафе, залишивши на самоті переляканого молодого підприємця.
Вже, будучи на вулиці, Лера звернулася до Дарини:
– Ти замислилась про те ж, що і я?
– Поїхати на квартиру Марії Петрівни і відкрити ключами двері?
Лера розсміялася.
– Ні, порушувати поки закон ми не будемо, – відповіла Лера. – Я думаю, що Марію Петрівну таки вбили. І зробив це ось той дивний покупець.
– Це ще чому? – не зрозуміла Дарина.
– Дуже багато збігів. Худорлявий покупець, про якого нам розповів Родіон, підходить за описом на того, хто заходив у наше відділення на наступний день після вбивства дівчини. Якийсь суб'єкт, дамо йому назву Р, намагався умовити чергового допустити його на впізнання руки, на якій явно впізнав перстень.
– Зачекай-зачекай, – перервала її Дарина. – Звичайно, все дуже підозріло, але до чого тут вбита Макарова? Так, я згодна, Чахлик шукає перстень. Але навіщо йому вбивати Макарову, якщо прикрасу він так і не отримав? Міг убити, якщо б не хотів платити за товар. І то, вихопив би і втік, хто його наздожене? Старенька? Ні. Загадковий хлопець явно керувався іншими мотивами. Я із сумнівом ставлюся, що саме він вбив нещасну. А інакше вбив би не Макарову, а Родіона. Він же з ним зустрічався раніше, ніж з Макаровою. Якщо взагалі вони перетиналися з власницею прикраси.
– До речі, і його ж бачила сусідка Марії Петрівни, – нагадала слідчий, зробила паузу, а після додала, – хлопець погодився не відразу на покупку прикраси, а тільки на наступний день. Чому?
Дарина знизала плечима.
– Так, ладно. Будемо мудрувати по мірі надходження нової інформації. Я поки не в силах звести все до купи, але точно можу сказати, що цей перстень не простий, якщо на нього такий попит. Раджу тобі його здати у відділення, поки не закінчиться слідство, а потім можеш забирати і вивчати його історію скільки влізе, – запропонувала Лера.
– Ні-ні, – поспішила відповісти Дарина. – Я її нікуди здавати не буду. Ніхто не знає, що перстень у мене. І до того часу, поки це таємниця, ти можеш ні за що не хвилюватися.
Лера скривила незадоволену гримасу.
– Пропоную тобі покопатися в історичних архівах. Може, знайдеш щось про прикрасу, – запропонувала Лера.
– Домовилися. Керівник буде радий, що я з'явлюся на роботі, – відповіла Дарина.
– Ось і відмінно, а я пошукаю дівчину з ім'ям Мілена, – підсумувала Лера.
Дівчата попрощалися і пішли кожна по своїх справах. Лера у відділення, а Дарина в офіс бюро антикваріату.
В офісі, незважаючи на недавню спробу пограбування, панувала спокійна атмосфера. Дарина пройшла до свого кабінету. Вона не уявляла собі, з яких архівів почати пошук інформації для персня. Якби цей предмет антикваріату мав цінність, то на нього в базі були б записи. Але нічого, жодної документації. Дарина почала пальцями масажувати скроні. Вона зайшла в глухий кут, з якого