Всі Кисловські провулки після 1917 року були перейменовані, але починаючи з 1994-го їм усім повернули історичні їхні назви. Там досі збереглися старовинні будинки, зведені починаючи з 1806, 1817–1820 років і пізніше, тож архітектурний їхній вигляд старовинний.
Край той був у всі часи тихим, патріархальним, де час ніби зупинився, і це в Кисловські провулки вносило свій шарм.
У біографії Віри Холодної зберігся непевний рядок: «Родина Левченків поселилася в Москві в районі тихих Кисловських провулків (як уже зазначалося, їх було чотири), але в якому саме – встановити досі не вдалося».
…Отож в одному з будинків, розташованих в одному з Кисловських провулків, і минуло дитинство майбутньої «королеви екрана».
До десяти років дівчинка, як за тодішнім звичаєм, вчилася дома. За її виховання взялася бабуся Катерина Володимирівна.
Бабуся була сувора, вимоглива і наполеглива.
Віра старалася, рано навчилася читати і читала добре, швидко і все запам’ятовувала, була слухняною, бабуся радувалась успіхам онуки в читанні. Сама підбирала, що їй читати – в основному, «благопристойні» книги. Їх і давала онуці на сон грядущий. А Віра потай читала книги про морські пригоди, про піратів чи розбійників – бабуся й на дух не переносила такого чтива, вважаючи його не літературою, а так… бозна-чим. А онука тайкома те чтиво ковтала – особливо про корсарів. І взагалі, про мужніх моряків (морем вона тоді – ще не бачивши його в очі – просто марила), про різних розбійників та шукачів пригод, яким і море було по коліна…
А загалом росла тихою, слухняною дитиною, а що воно вечорами читає у своїй спальні, бабуся довгий час і не здогадувалася.
Сімейне життя Левченків поступово налагоджувалося в Москві. Допомагали родичі, вони прискіпливо опікувалися Левченками, тож благоустрій родини поступово облаштовувався. В їхньому будинку почали приймати гостей, влаштовували вечори, на яких, за модою тих років, грали в шаради та «живі картинки»: кілька учасників розігрували сценки, а глядачі мали вгадувати – слово чи літературний твір. Або й сюжет відомого роману.
Віруся охоче брала участь у розігруванні «живих картин», а ще часто співала. Особливо разом з батьком – в обох голоси виявилися просто чудові. А коли гостей не було, Віра любила розігрувати «живі картини» зі своїми ляльками. Їм вона любила переказувати прочитані книги.
Дитиною вона мала, правда, деякі дивацтва. Так, наприклад, могла годинами розмовляти сама з собою або зі своїми ляльками, шила їм платтячка з різних шматочків, придумувала моделі, що вражали скромністю та елегантністю. А ще любила все живе: собак, кішок, коней, метеликів, а ось миші, які час од часу з’являлися в їхньому домі, приводячи бабусю в святий гнів, коли вона проклинала ті створіння, не тільки її не лякали, а навпаки, викликали в неї бурхливе захоплення.
Взагалі, тендітна, з великими