– Тепер ми досить багаті, – сказала баба. – Давай побудуємо кришталевий міст.
І міст був побудований, але наскільки міцний він вийшов? Вирішили дід з бабою перевірити і пустили по ньому курочку. Вона пройшлася по мосту туди-сюди – міст витримав. Слідом за курочкою, гордо видзвонюючи шпорами, пройшовся півник, і знову міст устояв. Потім по ньому пускали козу і козла, корову і навіть бика. Міст навіть не тріснув. І ось настала черга йти котові. Як тільки кіт дійшов до середини моста – той розвалився.
То хто ж був найважчий? Кіт! А чому? Тому що він пив багато молока!
Брати Грімм
Білосніжка
Королева сиділа якось узимку біля вікна й шила. Вона задивилась, як сніжинки кружляли в повітрі, й уколола голкою палець. На сніг упали крапельки крові.
«Нехай у мене народиться донька зі шкірою, білою, мов сніг, щоками, рум'яними, наче кров, і волоссям, чорним, як дерево», – подумала королева.
Невдовзі королева народила дочку, білу, як сніг, і рум'яну, як кров, а волосся в неї було як чорне дерево. Прозвали дівчинку Білосніжкою. Та коли вона народилася, королева померла.
За рік король одружився з іншою. Нова королева була дуже вродлива, але горда й зарозуміла і не терпіла, якщо хтось переважав її красою. У неї було чарівне люстерко, вона часто питала його:
– А хто у світі наймиліша,
Найрум'яніша, найбіліша?
Люстерко їй відповідало:
– За тебе кращої немає.
Білосніжка тим часом росла й гарнішала. Коли їй виповнилося сім років, королева знову спитала в люстерка:
– А хто у світі наймиліша,
Найрум'яніша, найбіліша?
Люстерко їй відповіло:
– Ви рум'яніша за всіх і біліша,
Та Білосніжка за вас красивіша.
Позеленіла королева від злості та заздрості й від того дня зненавиділа пасербицю.
Покликала вона одного зі своїх мисливців і наказала:
– Заведи Білосніжку далеко в ліс, убий і принеси мені її серце.
Мисливець повів дівчинку до лісу, та коли він вийняв мисливський ніж і хотів був уже протяти серце Білосніжки, вона заплакала і стала просити:
– Любий мисливцю, зласкався, залиш мене жити! Я піду до дрімучого лісу й ніколи не повернуся додому.
Зласкавився мисливець і сказав:
– Гаразд уже, бідолашна дівчинко, тікай!
Білосніжка втекла не озираючись. А мисливець заколов молодого оленя, вирізав у нього серце й приніс королеві як свідчення, що її наказ виконано. Кухареві було наказано зварити серце в солоній воді, і лиха королева з'їла його, думаючи, що то серце Білосніжки.
А дівчинка лишилась у лісі сама-самісінька. Вона налякано роззиралася довкола, не знаючи, куди йти. Вона брела по гострому камінню, пробиралася через колючі хащі, ховалася від диких звірів. Вона вже зовсім була знемогла, аж тут побачила маленький ошатний будиночок під черепичним дахом. Білосніжка подумала й зайшла