Сказавши це, він швидко повернувся на підборі, забажав полетіти далеко-далеко, і, перш аніж король устиг покликати на допомогу, Маленького Мука і слід загув.
Відтоді Маленький Мук живе у великих статках, але самотньо. Він зробився мудрим чоловіком.
Ось що розповів мені мій батько. Я висловив йому своє каяття, і батько звільнив мене від другої половини призначеного мені покарання.
Я розповів своїм приятелям про дивовижні пригоди карлика, і ми так полюбили його, що нікому вже й на думку не спадало його дражнити.
Каліф-Лелека
Одного разу багдадського каліфа Хасида відвідав великий візир Манзор. Він схрестив на грудях руки, вклонився своєму повелителеві й доповів:
– Біля палацу стоїть дрібний крамар, і в нього є дивовижні речі!
Каліф послав раба по крамаря. Той приніс скриню з товарами. Каліф
купив собі та Манзорові пістолети, а візировій дружині гребінець. Потім крамар вийняв коробочку з чорнуватим порошком й аркуш паперу з дивними письменами.
– Мені це дісталося від одного купця, котрий знайшов їх у Мецці на вулиці, – сказав крамар.
Каліф, який охоче купував старовинні рукописи, купив грамотку й коробочку та спитав візира, чи не знає той когось, хто міг би розібрати, що тут написано.
– Біля мечеті живе Селім, він знає всі мови, – відповів візир.
Селіма невдовзі привели, і він почав перекладати:
– «Хто понюхає порошок із цієї коробочки та вимовить слово «мутабор», той перетвориться на будь-яку тварину й розумітиме мову тварин. А якщо він забажає повернути собі людську подобу, нехай тричі вклониться на схід і вимовить те саме слово! Але якщо розсмієшся, то забудеш чарівне слово й навіки залишишся твариною».
Каліф зрадів і сказав великому візирові:
– Приходь до мене завтра рано-вранці! Ми підемо разом у поле й послухаємо, що кажуть звірі!
Наступного ранку каліф вирушив з великим візиром на прогулянку. Біля ставка вони побачили двох лелек.
– Чи не стати нам лелеками? – спитав великий візир.
Каліф вийняв із-за пояса коробочку, понюхав, простягнув її візирові, й обидва вигукнули:
– Мутабор!
Ноги їхні зморщились і стали тонкими й червоними, черевики перетворилися на лапи, руки – на крила, шия зробилася в лікоть завдовжки, борода зникла, а тіло вкрилося пір'ям.
І от нові лелеки – каліф і візир – почули таку розмову.
– Доброго ранку! З такого рання вже на луці?
– Дякую вам! Чи не бажаєте ви четвертинку ящірки?
– Дякую, але я прийшла на луку задля зовсім іншої справи. Сьогодні я маю танцювати перед батьковими гостями, тож хочу трохи повправлят ися.
І молода лелечиха закрокувала полем, виробляючи дивовижні викрутаси. Каліф і Манзор зачудовано дивилися їй услід. А коли вона стала на одну ногу й вишукано помахала