100 чарівних казок світу. Отсутствует

від голоду, нагадували Маленькому Муку, що він досі перебуває в країні смертних. Так ішов він два дні. Польові плоди були його єдиним харчем, тверда земля – постіллю. Третього ранку він побачив із пагорба велике місто. Та хоча здавалося, що місто зовсім близько, він дістався його лише коло полудня. Його маленькі ніжки майже зовсім відмовлялися служити йому, і він часто присідав у тіні пальми, щоб відпочити. Нарешті хлопчик дістався міської брами. Мук поправив халатик, пов'язав красивіше тюрбан, підперезався ще ширше й заткнув за пояс довгий кинджал навскоси. Потім він струсив пил із черевиків, узяв свою паличку й хоробро ввійшов у браму. Він обминув уже кілька вулиць. Але жодні двері не відчинялися, ніхто не кричав, як то він уявляв собі: «Маленький Муче, заходь, їж, пий і відпочивай!»

      Він із тугою дивися вже не на перший великий і гарний будинок, коли це раптом одне його вікно розчинилося навстіж і якась стара, визирнувши, співучим голосом закричала:

      – Каша готова!

      Двері будинку відчинились, і Мук побачив, що туди попрямували багато котів. Він постояв, не знаючи, чи прийняти йому це запрошення. Нарешті набрався духу й увійшов до будинку.

      Зійшовши сходами нагору, Мук зустрів стару. Вона похмуро подивилася на нього і спитала, чого йому треба.

      – Ти запрошувала всіх до своєї каші, – відповів Маленький Мук, – і я теж прийшов.

      Стара голосно засміялася.

      – Звідкіля ти з'явився? Усе місто знає, що я готую лише для котів.

      Маленький Мук розповів їй, як тяжко довелося йому після батькової смерті, і попросив дати йому поїсти сьогодні з її котами. Стара дозволила йому бути її гостем, нагодувала й напоїла його.

      Маленький Мук розповів їй, як тяжко довелося йому після батькової смерті, і попросив дати йому поїсти сьогодні з її котами. Стара дозволила йому бути її гостем, нагодувала й напоїла його. Коли він наївся, вона сказала:

      – Маленький Муче, лишайся служити в мене! Робота буде неважка.

      Маленький Мук погодився і став у неї робітником. Служба в нього була легка, але дивна. У пані було двоє котів і чотири кішки. Щоранку Маленький Мук мусив був розчісувати їм шерсть і змащувати її дорогими мазями. Коли господиня йшла з дому, він мав доглядати котів і кількох песиків. Мук вів таке ж самотнє життя, як у батьковому будинку. Крім господині, він увесь день бачив лише собак і котів. Хлопчик був завжди ситий і не перевтомлювався, а стара була цілком задоволена. Але поступово коти почали бешкетувати. Коли стара йшла з дому, вони як скажені гасали кімнатами, перекидаючи все догори дриґом, і розбивали часом чудовий посуд, який опинявся в них на шляху. Та почувши, що господиня піднімається сходами, вони вмощувалися на своїх підстилках і розмахували хвостами, вітаючи її, наче нічого й не сталося. Пані лютувала, бачачи такий погром у своїх кімнатах, і винуватила в усьому Мука.

      Маленький Мук був дуже засмучений і вирішив покинути службу. Але він хотів якимось чином отримати платню, яку його господиня завжди обіцяла, але ніколи