Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

факт, що сестри не збиралися поки що переїжджати, переконав його піти у юридичну школу. Протягом наступних місяців він працював у Цихрон Яков, містечку на горі Кармель, з видом на Середземномор’я. Він вивчав арабську та французьку і знову відчув ейфорію. «Якщо Едемський сад навіть трохи схожий на Цихрон, то це справжній Едемський сад», – писав він своєму батькові, працюючи над описом краси мошави. Там було синє море, сади, виноградники, мигдалеві, оливкові та апельсинові гаї, а луки були килимами з лілій. Він заробляв непогані гроші, а доньки фермерів дружили з робітниками.[296]

      Але Седжера залишилася в пам’яті Бен-Ґуріона як найбільше життєве досягнення. З часом для нього все більше зростало його значення. «Ми – не робітники, а завойовники. Завойовники землі. Ми – табір завойовників… ми працювали, підкорювали, і раділи перемогам», – писав він за кілька років після того, як покинув мошаву. Якби у нього з’явилась можливість почати своє життя наново, він би обрав бути працівником сільського господарства, як писав Бен-Ґуріон. «Тут я знайшов справжню землю Ізраїлю, про яку мріяв», – писав він. Американські донори були, мабуть, зворушені, коли це почули.[297] Що б там не було, шлях до його справжнього призначення тепер привів його до трьох захопливих міст: Єрусалиму, Салонік і Стамбулу.

      6. Депортація

«Жахлива галюцинація»

      Єрусалим не приваблював його. Місто було лабіринтом смердючих провулків та мозаїкою релігій, примар, фанатизму, корупції та занепаду. Тут усі між собою вступали у сутички, і більшість жителів міста, арабів та представників Харедім, ненавиділи сіонізм. Упродовж своїх перших двох років у Палестині Бен-Ґуріон мандрував країною, але жодного разу не заїжджав до Єрусалиму. Він мав справи з арабами й побожними євреями у Яффі та Петах-Тіква, вважаючи, що цього цілком достатньо. Його перший візит до міста відбувся лише невдовзі після повернення з Плоньську. Наприкінці 1908 року Бен-Ґуріон поїхав туди, щоб підготуватися вдвох із Бен-Цві до майбутнього з’їзду «По’алей Ціон» у Седжері. На відміну від озера Кінерет, красу якого він яскраво описав, Єрусалим не надихнув його. У наступному листі він поділився з батьком своїми враженнями від піднесеної зустрічі у Яффі з Хаїмом Нахманом Бяликом, але про свій візит до Єрусалиу навіть не згадував.[298] Тим часом Палестина різко змінилася.

      На початку 1908 року Сіоністська організація відкрила у Палестині офіційне бюро, яке очолив Артур Руппін, німецький економіст і юрист. Це призначення означило потребу в практичних засобах просування сіоністської мрії, що постійно зростала. До цього часу більшість своїх зусиль рух покладав на дипломатію. Палестинське бюро, що діяло у Яффі, отримувало добре фінансування і незабаром стало відігравати важливу роль у країні. Зрештою Руппіна стали вважати батьком нових єврейських поселень. Серед його досягнень – створення єврейських навчальних ферм, одна з яких розташувалася 1909 року на південному березі