Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

був готовий відрядити туди своїх інших дітей. Бен-Ґуріон вагався: він заздалегідь пообіцяв, що якщо вони приїдуть, приєднається до сімейного господарства, але насправді у нього не було бажання цього робити. «Я ненавиджу право власності на землю, яка прив’язує і зачаровує її власників, і усім своїм єством люблю свободу, свободу тіла і душі», – писав він після повернення до Палестини. Бен-Ґуріон вирішив вивчати право у Стамбулі; навряд чи він міг обрати більш «єврейську» професію чи настільки протилежну до землеробства. «Я маю одну мету: працювати на користь єврейського працівника у Палестині. Це сенс мого життя, і я віддаватимусь цій справі за будь-яких умов», – писав він. Іншими словами, політика. І це була для нього «сакральна праця», більш того, він робив це з радістю.[283]

      Після свого повернення наприкінці 1908 року Бен-Ґуріон переїжджав з місця на місце замість того, щоб відправитися негайно до Седжери. Він шукав себе, але не мав певного плану. Він багато де працював, і трохи у справах «По’алей Ціон». «Усе було диким, кинутим і порожнім», – писав він згодом. Коли наблизився Песах 1909 року, він поїхав до Седжери, щоб взяти участь у загальних зборах членів своєї партії в Галілеї. Намагаючись догодити черкесам, члени «Бар-Гіора» залишили Седжеру минулого літа.[284]

      Наближався Седер. Під час підготування робітники звільнили велику кімнату, в якій спали, і прикрасили прохід гілками евкаліпту та перцевого дерева, а також мотиками, вилами, гвинтівками та мечами. Замість столів вони розмістили дошки на ящиках і накрили їх білими скатертинами. Робітники хотіли провести Седер «як удома», з вином і мацою. Бен-Цві декламував Аґаду. Пізніше присутні мали суперечливі погляди на події, але зійшлися в одному: «як удома» не вийшло. У середині церемонії з’явився Моше Пахтер, якого просили фотографувати під час Седеру. Він розповів їм, що їх із товаришами підстерегли недалеко від ферми кілька арабів із села Куфр-Кана, забрали всі їхні речі, також і його камеру. Пахтер застрелив одного з розбійників із пістолета. «Ми негайно схопили зброю і кинулись на вулицю, – написав Бен-Ґуріон. – Ми довго шукали сліди грабіжників, але дарма. Проте на місці інциденту ми побачили плями крові. Довга червона смуга зигзагувала дорогою, а потім зникла». Наступного дня люди на фермі дізналися, що пораненого араба із Куфр-Кана був привезли до лікарні Назарету. За словами його односельців, стався нещасний випадок зі зброєю – він поранив себе.

      Асамблея «По’алей Ціон», що відкрилася наступного дня після Седеру, була напруженою. Це й досі була невелика партія: більшість членів знали одне одного. «Члени виглядали старшими за свій вік», – розповідала Рахель Янаіт. Її погляд був прикутий до одного з них, який сидів у кутку і здавався замкненим. «У ньому було щось, що вирізняло його серед решти – писала вона набагато пізніше. Він виділявся бо «його брови, зсунуті близько одна до одної, повністю приховували очі; про нього могло розповісти лише саме чоло. Це було широке та високе чоло, його незвично велику голову увінчували