Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

не був частиною такої великої єврейської спільноти. Він хотів перетворити це на об’єднану силу і зробити харедім партнерами уряду Єрусалиму в повному складі. Але в цьому контексті він говорив про «завоювання цих громад», що означало революцію в способі життя харедім, і виступав за єшивот – релігійні семінарії, де навчалася більшість чоловіків харедім, щоб отримати загальну та професійну освіту. Але спосіб життя харедім був надто суворим, щоб прийняти такі зміни; Бен-Ґуріон ще не розумів цього.

      Стаття, в якій він виступив із цією пропозицією, не була антирелігійною – у ній він також засуджував тих своїх колег, які ставилися до харедім із презирством. Але мова, як і його ініціатива, була дуже примітивною. Він закликав до «очищення від бруду» та заміни його «здоровими елементами».[322] Бен-Ґуріон не заперечував практику євреїв Палестини шукати фінансової підтримки від євреїв за кордоном. Новий ішув, як називали нещодавніх емігрантів, що не були харедім, був не менш залежним від єврейських філантропів інших країн, ніж харедім, яких називали старим ішувом. Бен-Ґуріон самотужки випрошував пожертви на утримання «По’алей Ціон».[323] Але проблема була у контролі над грошима. Це єдине, що цікавило Бен-Ґуріона, коли його нарешті було обрано одним із делегатів місцевої партії до Всесвітнього союзу «По’алей Ціон», який було скликано у Відні в липні 1911 року. Він поїхав туди із задоволенням. Того літа його знову охопила туга за домом.

      Бен-Ґуріон здійснив свій другий за п’ять років із моменту переїзду до Палестини візит до країни, у якій народився. Шломо Цемах тоді теж виявився у Плоньську, як і Рахель Бейт Халахмі; вона приїхала туди народжувати другу доньку. Бен-Ґуріон не наважився їхати в місто, бо був офіційно дезертиром і виїхав із Польщі за чужим паспортом. У Варшаві він був ще більш анонімним. Він запросив Рахель зустрітися з ним там. Вона не погодилася.[324] Але його сестра Рівка тим часом вийшла заміж за успішного бізнесмена з Лодзі, і вони влаштували йому теплу зустріч. Бен-Ґуріон давно припинив тиснути на свою сім’ю щодо переїзду до Палестини; його сестра Фейгеле хотіла вчитися в Берліні, і Бен-Ґуріон попросив батька підтримати її.[325]

* * *

      Незабаром Бреннер кинув «Га-Поель га-Цаір» через «Га-Ахдут». Це було важливим придбанням, і Бен-Ґуріон поділився цією новиною з батьком. «Відомий автор Й. Х. Бреннер зайняв моє місце в штаті, – написав він. – Він буде літературним редактором».[326]

      У двадцятип’ятирічному віці з досить твердим уявленням про те, ким він був, Бен-Ґуріон розглядав можливість представити Палестину у турецькому парламенті; напевно, він навіть міг стати міністром уряду у справах євреїв.[327] Тим часом Давид мав намір вчитися в Стамбулі, як і дехто з його друзів. Але спершу йому довелося провести деякий час у Салоніках, які також були під владою Османської імперії.

«Тінь війни»

      Через кілька днів Бен-Ґуріон приїхав до Салонік, де йому порадили: в жодному разі не слід