Справа мертвого авіатора. Олександр Красовицький. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Олександр Красовицький
Издательство: OMIKO
Серия: Історичний детектив
Жанр произведения: Исторические детективы
Год издания: 2020
isbn:
Скачать книгу
поліції розгорнув уже вдома. У кімнаті, де на столі стояла стара друкарська машинка, яку він звав Естер, та чашка чаю із м’ятою, скупого світла зимового сонця ледь вистачало, щоб розбирати не надто каліграфічні почерки слідчих. Тарас Адамович гортав сторінки, зрідка підводив голову, вирівнював спину, розминав плечі. Протоколи, записки свідчення. Те, що він думав, більше ніколи не побачать стіни цього будинку.

      Стіл біля вікна вкрито зеленим сукном, на столі – Естер. Її клавіші будить Міра легкими доторками своїх тонких музичних пальців. Її сестра, Віра, теж говорила:

      – Пальці піаністки. – І усміхалась, виводячи з другої лінії коня. Дивилася не на суперника – на чорно-білі клітинки шахівниці.

      Тарас Адамович тримав слово – навчав сестру секретарки грати в шахи. Віра завжди починала з коней. Колишній слідчий жартував, мовляв, її дебюти – бальзам на душу кавалериста на війні.

      – Ви говорили, кавалерію використовують щоразу менше?

      – Я вас дезінформував. Просто кавалерія стала іншою. Солдати пересіли на залізних коней з крилами. Але я не радив би вам, Віро, застрибувати конем у кільце моїх фігур. Боюся, з цієї мертвої петлі йому не вдасться вийти живим.

      – У мене є ще один.

      Тарас Адамович здивовано звів ліву брову.

      – Хіба ж не ви звинувачували мене у жорстокості, коли я розмінював коня?

      – «Жертв на війні не уникнути» – так ви сказали тоді?

      Він хитнув головою та пробурмотів:

      – Деякі жертви можуть обійтися надто дорого.

      І, перегортаючи сторінку із сірої теки Георгія Рудого, колишній слідчий вів слона до розгубленого короля балерини та гонив думки про абсурдність смерті авіаконструктора в небі над Києвом.

      III. Белерофонт і монгольф’єри

      Куренівський аеродром простягся вздовж і вшир, здіймаючи край поля три поверхи ангарів, що в них конструювали літаки Київського повітроплавального товариства. Куренівські луки на правому березі ріки Почайни привабили місцевих мрійників, які починали будувати літальні апарати, хто де міг – Ігор Сікорський, наприклад, перші моделі збирав у сараї у дворі батьківського дому по вулиці Великій Підвальній, 15. Його одногрупник із політехнічного інституту теж намагався не пасти задніх і сконструював кілька власних моделей. Мотори використовували закордонні, літаки ж робили з вітчизняного матеріалу – спеціально висушених високоякісних порід деревини. Коли постало питання, де випробовувати сконструйовані моделі, товариш Сікорського лише усміхнувся.

      – Нам потрібен аеродром, – упевнено заявив він.

      – Уточкін літав над іподромом, – зауважив Сікорський.

      – Так. І тільки гожого дня. Аби створити щось, що допоможе нам перекреслити оцю рабську залежність від кількох хмаринок у небі, нам потрібен аеродром.

      У вересні 1911 року новий аеродром на Куренівських луках було офіційно відкрито. Окрім ангарів на ньому розмістилися трибуни для глядачів, буфет, погріб для пального та сигнальна щогла Київського повітроплавального товариства. Одногрупником