– У салоні? – поставив на стіл чарку Тарас Адамович і додав: – Мені потрібно було зупинитися кілька чарок тому або випити ще зо три. Щось я не розумію, Георгію Михайловичу…
– Схвалюю твою другу пропозицію, – усміхнувся господар, знов зсуваючи їхні чарки.
– Що ти маєш на увазі, коли говориш «салон»?
Колишній начальник розшукової частини примружився:
– Он воно що! Тарасе Адамовичу, саме тому я й запитав, що ти знаєш про літаки? Ми живемо у стрімкий час. Пегу запізнився на кілька днів, а ти, щонайменше, на два роки, якщо, думаючи про літак, уявляєш конструкцію з кабіною для однієї людини.
Він знов наповнив чарки.
– Сікорський… Так, це прізвище тобі відоме, але я зараз говорю не про батька. Син, Ігор Сікорський, зумів здійняти у повітря дещо більш громіздке, ніж біплан. Кажуть, на борту його останнього творіння є навіть вбиральня. Чотиримоторний велетень «Гранд» – ось який літак приземлився три дні тому на Куренівському аеродромі.
Тарас Адамович уважно стежив за рухами співрозмовника. Рудий прибирав зі столу спорожнілі тарілки, підсував до гостя нові наїдки. Зима стукала у шибки, однак відсахувалася від теплого серця будинку, у якому господар розтопив піч та частував дорогого гостя.
Георгій Михайлович Рудий був на пів голови вищий за Тараса Адамовича, зате поступався тому в ширині плечей. Роки залишили небагато відбитків на обличчі Рудого, хіба зробили його прозорішим, висушеним на сонці, порізаним тонкими, ледь помітними зморшками. Акуратні вуса Георгія Михайловича вдоволено ворушились, коли гість здіймав чарку або куштував щось із наново вишикуваних тарілок – господар непомітно для давнього друга знов здійснив зміну страв.
– Що кажуть в поліції? – запитав Тарас Адамович.
– Про це згодом. Спочатку – про князя.
– А що з князем? Окрім того, що він встиг одружитися і померти менше ніж за добу?
Рудий усміхнувся.
– Устиг сконструювати літак і піднятися на ньому в небо над Києвом за шість днів до того, як те саме зробить Ігор Сікорський.
– Теж на Куренівському аеродромі?
Рудий хитнув головою та коротко мовив:
– На іподромі.
Київський Сирецький іподром, або, як його називали містяни – Скакове поле, – раніше був частиною Сирецьких військових таборів. Величезний плац, що простягався до Бабиного Яру та хутора Нивки, був пусткою. Врешті 1906 року цю територію передали міській владі, яка й ініціювала створення іподрому Київської заохочувальної скакової спілки. Щоправда, не лише кінні змагання були основою програми нового місця для розваг киян. На іподромі розмістили спорядження для гри у футбол та занять із гімнастики. Двадцять першого квітня 1910 року із Сирецького скакового поля розпочав своє повітряне турне найвідоміший в імперії мотогонник, який став авіатором, – Сергій Уточкін.
Тарас Адамович примружив очі, замислився. Здавалося,