– Канотьє, – підказав колишній слідчий.
Хлопчаки кліпали очима та здивовано переглядалися.
– Не зважайте, – махнув рукою Тарас Адамович. – То що, коробка літала?
– Так! – відповів йому хор голосів, який за секунду знов розпався на репліки.
– Отак – вжжжж!
– А потім бах!
– Коні заіржали і нумо задкувати!
– А бричка пана аптекаря таки перекинулася – дурна коняка злякалася, – засміявся білявий Юрась.
Гімназист додав:
– А потім він катав пасажирів.
Після цієї репліки запанувала тиша. Тарас Адамович обвів поглядом похнюплену зграйку, намагаючись стримати усмішку. Здогадатися, що їх не було серед пасажирів авіатора Сергія Уточкіна, нескладно.
– Катав усіляких дівиць, – сумно зронив Юрась.
– Багато людей було? – запитав Тарас Адамович, намагаючись відволікти їх від болючої теми.
Хлопчаки знов заторохтіли навперебій. Багато, тисяч двадцять. А може, й навіть п’ятдесят. Чого ж він не пішов? І справді, чого не пішов… Кажуть, Петро Нестеров уперше побачив літак на одному з авіашоу Уточкіна.
– За місяць після виступу Сергія Уточкіна, двадцять третього травня, у небо над іподромом на літаку власної конструкції піднявся професор Київського політехнічного інституту князь Олександр Курдашов, – мовив Георгій Рудий, вриваючись у спогади Тараса Адамовича.
То був перший політ на літаку, збудованому в імперії, адже бензиновою коробкою Уточкіна, що лякала візницьких коней на Скаковому полі, був французький «Фарман».
Отже, три дні тому на борту літака «Гранд» загинув перший авіаконструктор імперії.
– Що кажуть в поліції? – поцікавився колишній слідчий.
– Що саме ти хочеш почути?
– Це не справа зниклої балерини, яку поліція не надто прагнула розшукувати. Уже мали б розпочати розслідування, відправляти телеграми з найменшими подробицями до Петрограда, рити землю в усіх напрямках на аеродромі.
– Розслідування майже завершене.
– Як?
– Тарасе Адамовичу, не хочу переповідати інформацію з третіх рук. Скажу одне: справу ведуть до фіналу, є підозрюваний.
Колишній слідчий уважно подивився на Рудого.
– Ти не віриш у його винуватість?
– Докази не на його користь. Але так – не вірю.
– Навіщо тобі це?
– Зараз це не має значення. Важливіше – навіщо це тобі, чи не так? – він звичним рухом знов зіставив чарки на столі, – я не наполягаю, щоб ти узявся за розслідування.
– Я візьмуся. Ти знав це відразу.
Господар мовчки наповнив чарки. Не зводячи погляд на співрозмовника, перехилив свою, поставив на місце та, поглянувши кудись убік, мовив:
– Князя і його дружину отруїли. Сліди отрути виявлено у келихах з-під шампанського, яке вони пили в літаку.
– А у пляшці?
– Ні, лише у келихах.
– Хто…
– Гатчинський