Хазяїн вмить перевів погляд на статуетку Венери та зробив вигляд, ніби повністю занурився своєю увагою в бесіду:
– Яка краса. Це роботи Мирона? – Цицерон не піднімав очей, доки вона не пішла.
– Ти вчинив дуже тактовно, – схвально відзначила Аврелія. – Я не критикую сина за його любовні зв’язки – такі вже чоловіки. Та деякі з сучасних жінок настільки безсоромні, що в це важко повірити.
– І про що ви тут шепочете?
Неочікувано підкрастися ззаду – таким був улюблений прийом Цезаря і в війні, і в мирі, – і ми всі одразу повернулися. Він і зараз стоїть у мене перед очима – і великий череп його примарно вимальовується в тусклому денному світлі. Мене постійно питають про нього: «Ти бачився з Цезарем? Яким він був? Розкажи, яким був цей великий бог Цезар?» Ну що ж, мені в ньому запам’яталося дивовижне поєднання твердості та слабкості: солдатські мускули – і при цьому недбало накинута туніка франта; гострий запах поту, наче після військових вправ – і разом з ним солодкий аромат шафранової олії; безжалісні амбіції, приховувані нездоланним шармом.
– Будь обережнішим з Аврелією, Цицерон, – продовжив він, виступаючи з тіні. – Як політик вона вдвічі сильніша за нас обох – правда, мамо?
Він обійняв мати ззаду за талію та поцілував її за вухом.
– Припини негайно, – сказала Аврелія, звільняючись з обіймів та вдаючи невдоволення. – Я вже достатньо погралася в хазяйку. Де твоя дружина? Не годиться їй пропадати без супроводу. Надішли її до мене одразу, як повернеться, – вона граціозно кивнула Цицерону. – Прийми мої найкращі побажання на завтрашній день. Бути першим в родині, кому вдалося стати консулом – це велике досягнення!
– Адже правда, Цицерон, – заговорив Цезар, захоплено дивлячись на мати, – жінки в цьому місті заслуговують на набагато більшу повагу, ніж чоловіки – та й твоя дружина гарний тому приклад.
Чи натякав Цезар, що хоче звабити Теренцію? Не думаю. Підкорити найбільш злісне плем’я галлів йому було б простіше. Та я помітив, що Цицерон ледве стримався.
– Я тут не для того, аби обговорювати жінок Риму, – відзначив він. – Хоча тут кращого знавця, ніж ти, годі й шукати.
– Тоді навіщо ти тут?
Цицерон кивнув мені, і я дістав зі свого футляру для документів судову повістку.
– Чи не хочеш ти, щоб я порушив закон? – промовив Цезар з лукавою посмішкою, повертаючи мені документ. – Я не можу обговорювати цю справу. Адже ж я буду в ній суддею.
– Я хочу, щоб ти виправдав Рабірія за всіма цими звинуваченнями.
– Не сумніваюся,