Lustrum. Роберт Харрис

що мене розмістять на половині рабів. Та сталося інакше: мене як особистого секретаря консула теж провели до кімнати гостей, тут на мене чекав свіжий одяг. А потім відбулося дещо неймовірне, щось, що досі змушує мене шарітися, та як старанний літописець я маю про це згадати. В кімнаті з’явилася молода рабиня. З’ясувалося, що вона гречанка, і я зміг поговорити з нею її рідною мовою. Це була вродлива дівчина близько двадцяти років, одягнена вона була в сукню з короткими рукавами – струнка, з оливковою шкірою. Її густе чорне волосся, зібране й заколоте, так і чекало, аби, розпущеним, ніжно спадати по плечах і спині. Звали дівчину Агата. Грайливо сміючись і жестикулюючи, вона змусила мене роздягнутися та зайти до крихітного квадратного приміщення без вікон, стіни якого були обрамлені мозаїкою, що зображувала морських тварин.