– Незвичне ім’я.
– Еге, воно в нас на кшталт династичного. У роду Баклі було до холєри Маґдал. Онде висить одна. – Вона кивнула в бік портрета на стіні.
– А! – тільки й сказав Пуаро. А відтак, перевівши погляд на інший портрет, над каміном, спитав: – Оце ваш дідусь, мадемуазель?
– Так. Привертає увагу, еге ж? Джим Лазарус хотів купити цю картину, але я не продала: у мене слабкість до Старого Ніка.
– А-а.
Пуаро хвилинку помовчав, а потому вкрай серйозно промовив:
– Revenons à nos moutons[23]. Послухайте, мадемуазель. Я заклинаю вас поставитися до цього серйозно. Вам загрожує небезпека. Сьогодні хтось стріляв у вас із пістолета «Маузер»…
– Із пістолета «Маузер»?
Вона на якусь мить перелякалася.
– Так, а що? Ви знаєте когось, хто має саме «Маузер»?
Нік посміхнулася.
– У мене і самої такий є.
– Та що ви?
– Так, від батька залишився. Той привіз його додому з війни[24]. От відтоді він тут і валяється. Я днями бачила його в тій шухляді.
Вона вказала на старомодне бюро. І тут, неначе в неї раптом з’явилася ідея, підійшла до нього й висунула шухляду. А потому якось безпорадно обернулася. У її голосі лунала нова нотка.
– Отакої, – сказала міс Баклі, – він зник.
Розділ третій
Випадковості?
Саме з цього моменту тональність розмови змінилася. Досі Пуаро та дівчина, самі того не розуміючи, говорили різними мовами – їх розділяла вікова прірва. Для неї слава й репутація бельгійського детектива не важили нічогісінько: вона належала до покоління, яке знає тільки ті великі імена, що на слуху конкретно сьогодні. Тож і його застереження залишали її байдужою. Для неї він був лише досить кумедним підстаркуватим іноземцем із напрочуд мелодраматичною уявою.
І таке її ставлення збивало мого друга з пантелику. По-перше, страждало його самолюбство. Він бо завжди авторитетно заявляв, що Еркюля Пуаро знає весь світ. Але осьде знайшлася та, яка й чутки про нього не чувала. «Йому піде на користь отриманий досвід», – мимоволі подумалося мені, а все ж це не надто сприяло успіху поточного починання!
Однак із виявленням пропажі пістолета події перейшли в нову фазу. Нік більше не сприймала цю історію як такий собі потішний жартик. Вона й досі ставилася до неї легковажно, бо такі вже мала вдачу та кредо – не перейматися ну просто нічим, але її манера триматися відчутно змінилася.
Міс Баклі відійшла від бюро і, присівши на бильце крісла, замислено насупилася.
– Дивно, – зауважила вона.
А Пуаро обернувся до мене.
– Ви не забули, Гастінґсе, «ідейку», про яку я згадував? Ну й ось, він підтвердився, мій невеличкий здогад! Припустимо, що мадемуазель знаходять на землі в саду готелю з вогнепальною раною. І то, можливо, виявляють аж за кілька годин – народу ж бо там ходить зовсім мало. А поруч руки покійної – так, наче щойно випав із долоні, – лежить її власний пістолет. Славна