– Все буде по-твоєму. Йди спати.
Кінь полетів, а Йванко невдовзі заснув. Уранці побачив високий діамантовий паркан навколо королівського саду. Коли сонце зійшло, паркан так виблискував, що не можна було дивитися на нього. Садівник ходив попри нього й очам своїм не вірив.
Ось і королівна. Як побачила паркан, то забула і про свої квіти.
– Хто це збудував? – спитала садівника.
Садівник поклонився їй і відповів:
– Не знаю. Спитайте мого челядника.
Покликали челядника.
– Як тебе звуть? – спитала королівна.
– Іванко.
– Це ти змайстрував діамантовий паркан?
– Так.
– То як його зробив?
– У мене є сила, що може будувати діамантові паркани.
– Ходи зі мною на шпацир[14], – запросила його королівна.
Серце дівчини почало стукати скоріше, аніж завжди. Від першого разу так закохалася в Іванка, що уже не бачила й діамантовий паркан.
Другого дня король сповістив усіх людей світу, що його єдина донька хоче вийти заміж. Той, хто принесе найфайніший букет квітів, стане її чоловіком.
З усіх кінців світу до королівського палацу приносили чарівні букети.
Іванко зажурився. Він теж закохався в юну королівну. Блукав, як п’яний, по саду й чекав, аби вона вийшла хоч на хвильку. Зустрілися нарешті. Королівна каже:
– Без твоїх квіток не буде в мене весілля.
Іванко ще не встиг нічого відповісти, як вона побігла до палацу.
Коли настав вечір, Іванко потер другий волосок. Прилетів сивий кінь.
– Чого хочеш, приятелю? – спитав парубка.
– Хочу завтра уранці мати такий букет, якого ще на світі не бувало.
– Не гризися. Все буде по-твоєму. Іди лягай спати.
Кінь полетів, а Йванко ліг спати. Вранці, коли прокинувся, на столі стояв чарівний букет. Яких тільки квіток у ньому не було! І білі, і жовті, і червоні, і блакитні. Всілякі. Але вони не були такі, як усі інші квіти. Від них розливалося таке ясне світло, як від сонця.
Іванко відніс квіти до палацу і поклав коло інших букетів.
Король дав наказ, щоб другого дня до палацу зійшлися всі ті, хто приніс букети.
Іванко зажурився: а в чому він увійде між панів?
Потер третій волосок. Прилетів сивий кінь.
– Чого тобі, приятелю, треба?
– Біда, конику. Я мушу мати таке вбрання, якого не мають найбагатші принци.
– Не журися, лягай собі спати. Завтра вранці усе будеш мати.
Коник полетів. Іванко добре виспався, а вранці на лаві побачив те убрання, яке собі просив. Одягнувся у нього файненько і пішов до палацу. Там уже були всілякі королі, королевичі, принци і князі…
Іванко поклонився королю, королеві й королівні. Став коло стіни й чекає, що з того буде далі.
Король встав з престолу і промовив:
– Ану, дорогі гості, беріть до рук свої букети. Най моя донька вибере нареченого.
Всі зробили так, як сказав король.
Квітки королевичів,