Чортів млин: Казки про чортів. Сборник. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Сборник
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Сказки
Год издания: 2005
isbn: 966-03-2805-2
Скачать книгу
її на середину озера. Там вона утопиться.

      Так і сталося. Леґінь перемінився на красного качура, а дівка – на озеро. З’явилася Люциферка і – нараз:

      – Тай, тай, тай!

      Качур то покажеться перед її очима, то крутне хвостом і відпливе. А Люциферка помалу за ним та за ним і допливла уже до середини глибокого озера. Тоді знялися величезні хвилі й покрили Люциферку на віки вічні.

      Так урятувалися молодий леґінь і молода дівка, що дуже любили одне одного. Тепер вони знову взяли людську подобу і пішли в село, де хлопець народився.

      Ой, яка радість була дома! І старенький нянько, і двадцять четверо братів із своїми молодими жонами – усі обцілували наймолодшого хлопця, щасливі, що він вибрався з великої біди. І ще більше зраділи тому, що з ним була найменша сестриця, яка приворожила леґеня до себе своїми чудодійними очима.

      Недовго чекали, а одразу, на другий же день, пішли до вінця і справили весілля на ціле село. І відтоді щасливо зажили всі двадцять п’ятеро синів і двадцять п’ять сестер, та ще й тепер живуть, коли не повмирали.

      Два брати

      Було собі два брати – один багатий, а другий убогий. От прийшли іменини багатого. Він наззивав повну хату гостей, а убогого брата не покликав. От убогий брат і каже:

      – Піду.

      Та й пішов до брата в гості.

      – Брате, – каже, – рідний! Хоч я й не буду їсти й пити, а тільки надивлюсь на твоє щастя, та побажаю тобі ще більшого.

      А багатий брат як закричить на нього:

      – Мені не треба таких волоцюг, як ти, забирайся до чорта!

      – Дарма, я піду й до чорта, – одказав убогий та й пішов.

      Прийшов до мірошника та й питається:

      – А скажіть, будьте ласкаві, де тут є чорти?

      – Та отут у кручі, плигай – так і знайдеш! – одказав мірошник.

      От тоді убогий плигнув у воду й дивиться: коли стоїть хата, він увійшов у ту хату, коли там нікого нема. Так він і заховався під припічок.

      Коли це увійшов у хату один чорт, далі – другий… третій… і багато їх насходилось та й хваляться:

      – От ми так досадили мірошникові – усе розриваєм та й розриваєм йому греблю, а її поправити не важко: тільки треба назламувати дубців з усякого дерева та й замостить. Тоді вже ніщо не розірве греблі.

      І довго ще так вони хвалились, а далі й порозходились.

      От тоді убогий брат вилазить з-під припічка, вийшов з хати та й виплив знову наверх. Потім прийшов до мірошника та й каже:

      – У вас тут усе греблю розрива щось, чи що?

      – Та еге ж, – одказує мірошник.

      – А я знаю, чим її поправить.

      – Ні, ми вже що не робили, так усе розрива.

      – А як я поправлю, та уже ціла буде.

      – Так ви тільки скажіть, як поправить, так вам пан за це багато грошей дасть.

      От бідний брат і сказав. Греблю поправили і вже її ніхто і не розірве.

      Пан за це дав бідному братові цілий віз червінців.

      Як приїхав той додому, то й послав свого маленького хлопця до багатого брата по кружку, щоб міряти гроші, бо своєї у них не було.

      – Що вони будуть